Незабаром турнір

– Чуєте, а ви точно знаєте, що робите? – неквапливо повертає голову до Мстислава, який віртуозно розмахує ножицями, немов зібрався займатися оригамі.

– Авжеж, княжно, не переймайтеся. До вас ці-во руки перестригли не одного коня 

– Кого-кого?

– Не ворушіться, бо зачіску зіпсуєте!

Словом, Мстислав зістриг зайве волосся, надаючи горшкоподібного вигляду. Як у більшості, власне, в академії. Хоча, читаючи правила нового часу, я второпала, що...

– Трясця, таке лайно було в моді ще 30 років тому! 

– Майте стримання, панно. Віднині ви - Горицвіт Параскович. 19-річний парубок із села Дзиґлик, що на Отирщині. Мати - ткачиха, батька немає, про що свідчить по-матькові, як-ні-як. Сюди приїхав випробувати власні можливості. Все ясно?

– Як Божий день.

– О! Бачу, говірку ви освоюєте швидше, аніж тримання в руках меча.

– Ну ви вже не...

– А-а! Я не Ви! Я Ти! Твій дядько.

– Сподіваюся, сфальсифіковані документи Катруся вже підготувала. Як файно, що я вчуся поруч із такою генійкою.

– І не забувай, ч`ому я вчив тебе, Горицвіте. - Мстислав закріплює плоский ніж на шкіряному темному поясі, що зливається зі штаньми.

У тебе завжди має бути запасний варіант. Не залишай себе пустим. Тримай при собі кинджал, ніж, стрілу, та хоч палку чи голку. Але ніколи на полі битви не лишайся без зброї. 

Мстиславе, ти мене до вступу в академію готуєш чи на війну вже відправляєш?

– Та. - Відвівши погляд у сторону, він зробив короткий смішок, а потім пильно подивився на дитину.

– А дай Бо, аби ти не знала, що таке триклята війна. - І замовк, втупившись у підлогу тяжким поглядом.

– Так, по-друге – вивчай слабкі місця хлопчаків. У кожної людини є ахілесова п'ята. Навіть якщо на перший погляд її немає. І по-третє. Не забувай, заради чого ти там виживатимеш. 

– Виживатиму?

– Ну не на продльонку ж ти в мами після школи випрошувався. Треба було вже второпати давно.

– Ой, всьо!

– Не всьокай тут старшим! Далі. По-третє, твоя мета – понад усе! І ніхто не здатен послабити в тобі твою рішучість. Утямив, юначе?

– Так, дядьку...