Пролог

Ніщо в цьому світі не береться нізвідки. На все є свої причини.

Бог дарував нам часточку себе, але душа і тіло це ще не все. Є в нас і інша сторона.

Можливо, ви бачили голодну собаку, що, давлячись, скалиться і спішить проковтнути такий жаданий кусень м’яса, навіть якщо поблизу нікого немає? Вона боїться та не може себе спинити, поки не з’їсть все, навіть втративши почуття голоду ще задовго до кінця трапези. 

Це відчуття… Первісне відчуття звіра всередині, на підсвідомому рівні інстинктів. Він спить в кожному з нас. 

Часом, коли помирає добра людина, місце, де вона жила, наповнене світлом і спокоєм. Але буває і навпаки. 

Деякі місця взагалі краще обходити.

Все в цьому світі зрівноважено. Душі мучеників возносяться на небеса, а зло, зло залишається ні з чим. Ображене і відкинуте Творцем, воно шукає собі прихисток. В нього немає виходу.

Людська свідомість це всього лише посудина і кожен з нас особисто вирішує чим її наповнити. Кожна наша думка програмує наші дії і деяких думок потрібно остерігатися. Сказане - це вже неодноразово обдумане, але, можливо, ще не зроблене.

Крик… Крик і постійний неспокій. Вільне падіння з прогнозованим закінченням, але нескінченним очікуванням. 

Думаєте воно десь далеко? Ні, от воно, за спиною. Пізно. Воно уже  у вас в голові. І завжди там було. Помилка в програмному коді, що від народження і до кінця життя не дасть спокою. Її неможливо перемогти чи усунути і кожен новий день буде лише початком нової боротьби. 

Часом зло перемагає. Кожен з таких вчинків наповнює посудину і коли її вміст починає виливається з країв, це дає можливість входженню на цей світ чогось насправді жахливого.

 Первісне зло уже тут.