Глава 27

АННА

Видихнувши, збираюся з духом і ми удвох з Всеволодом йдемо у мій кабінет. Я приїхала, аби переконатися, що в мене все ок у моїй компанії, а не розводити сирість. Ну трохи здали нерви, але ж я жива людина, не робот.

Кличу до себе Елю, і вона удвох з Всеволодом розповідають мені, як рятували компанію, доки я спала. Я дещо шокована, бо розумію, що я всім повинна завдячувати Всеволоду.

Парадокс виходить: доки один Гораль старається обманути мене, то другий підтримує та допомагає, як може. І якби не він, у мене були солідні проблеми.

В ході розмови Всеволоду зателефонували, і він, перепросивши нас, вийшов. Еля нахиляється до мене і у пів тону заявляє:

— Анно, якби ти бачила, що тут було?! Це треш!

— А що було? — напружено питаю.

— Приїхав твій Влас і коли побачив Всеволода... — вона замовкає, закотивши очима. — Зрештою, я сама спочатку подумала, що Всеволод — це твій найманий працівник. Бо коли я зателефонувала тобі, він зняв слухавку, але коли вони зчепилися з твоїм чоловіком, мої думки змінилися. Цей Всеволод так захищав тебе, наче ти його дівчина. І якщо чесно, мене це потішило. — вона на мить замовкає, а тоді випалює: — Хто він тобі насправді?

Опустивши очі, з хвилину мовчу, а тоді вирішую казати правду.

— Всеволод — брат мого Власа...

— Серйозно? — квадратними очима дивиться на мене Еля.

Я лише згідно киваю головою і розповідаю, як за насмішкою долі брат мого чоловіка опинився поруч.

Вислухавши мене, Еля з хвилину мовчить, а тоді констатує:

— Це феноменально. — вона посміхається, а тоді замислено з хвилину мовчить. Її зацікавлений погляд стрибає на мене, а з вуст злітає наступне: — А знаєш, цей Всеволод справляє враження справжнього чоловіка. — вона хмикає, заінтриговано дивлячись на мене, і заявляє: — Я знаю, що ти кохаєш свого Власа і все таке, але раджу тобі придивитися до його брата.

Тепер я великими очима дивлюся на свою помічницю. Я такий варіант навіть для помсти своєму коханому не розглядала, не те щоб для серйозних стосунків.

— Елю, я вже боюся щось сказати наперед. Не хочу більше зарікатися. Я одного разу уже це зробила з Власом. Казала, що залишуся з ним до кінця своїх днів. А сьогодні бачити його не хочу, не те щоб повертатися до нього.

Еля накриває мою руку своєю і тихо кидає:

— Анно, не вішай носа. У тебе все ще буде. Але чи так легко відпустить тебе твій Влас і чи дасть жити нормально?!

Я замислююся. А Еля має рацію. Коли я була поруч, то Влас ходив наліво і направо, а тепер коли я пішла... Чи дасть мені спокій? Знаю, що я йому не потрібна, але він чисто з принципу мститиметься мені. Як то кажуть, сам не гам і нікому не віддам.

До нас повертається Всеволод і одразу звертається до мене:

— Анно, мені потрібно від’їхати на годину, можливо дві. Але якщо я тобі буду потрібен раніше, телефонуй.

— Всеволоде, щось трапилося? — напружено цікавлюся.

— Ні, але теж заїду в офіс. Деталі потім розповім якщо буде цікаво. — він посміхається та ставить мене до відома ще раз: — Я скоро повернуся.

Знову залишаємося одні, і моя помічниця знову висловлюється:

— І все-таки, Анно, він добрий. Подивись, як він на тебе дивиться...

— Як? — не витримую я.

— Мов на ікону.

Хмикаю. Напевно, Еля перебільшує. Нормально на мене дивиться Всеволод, просто моя помічниця бачить те, що хоче бачити.

— Елю, це все добре. На щастя, я не ікона. Годі перебільшень. Давай краще попрацюємо.

Моя помічниця бумкає, але беремося за роботу. Хоча, працюючи, я не можу не думати над тим, що сказала Еля. Напевно, в її словах щось є. Можливо, мені потрібно бути обережнішою з Всеволодом. А можливо, взагалі відмовитися від спілкування з ним. Але я сама не витягну. І як же бути?

За роботою та думками не помітила, як минув час та повернувся Всеволод. Наближаючись, він з посмішкою повідомляє:

— Красуні, кидайте свої справи. Сьогодні вихідний. Потрібно відпочивати, тому я замовив нам столик у ресторані на чотирьох. — Він зиркає на мою помічницю. — Елю, телефонуйте своєму чоловікові. Поїдемо у чотирьох.

Моя помічниця рада старатися. Щаслива підіймається та телефонує своєму чоловікові.

— Анно, я сподіваюся, ти не проти?

— Ні, не проти. — посміхаюся.

Мені не завадить розвіятися. І продовжувати жити уже без Власа. Моє життя ж не закінчилося, просто у ньому почався новий етап. І я щиро хочу вірити, що все найгірше уже позаду.

Всеволод хоче щось сказати, але не встигає, бо двері мого кабінету різко прочиняються, і всередину вривається Влас.

Я нервово ковтаю. А мій чоловік, зі злобою дивлячись на мене, несамовито волає:

— То це правда! Ви знюхалися і тепер крутите шури-мури за моєю спиною. А обоє вдавали святу невинність...

Раптом з-за широкої спини мого чоловіка показується Анжела і писклявим зловтішним голосом заявляє:

— А я тобі правду казала, Власе, а ти мені не вірив.

Я налякано зиркаю на Всеволода і розумію, що скандал неминучий. І шуму буде багато.