Глава 25

АННА

Взявши шубу, я повернулася вниз. В голові прокручую події, що відбулися, і з жалем усвідомлюю, що брати Гораль такі різні. Старший — людяний, добрий, дбайливий, менший — безнадійний нарцис та гуляка. Влас би ніколи не взявся за мої справи. Я це знаю з досвіду. Минулого року я злягла з грипом на тиждень, то з температурою ледь не сорок мусила їхати в офіс, бо у мого чоловіка і без мене проблем вистачає. А Всеволод владнав все без мене. І он про сніданок подбав. Він справді ідеальний чоловік. Але тепер я вже не хочу аби Влас був схожий на нього. Тепер я розумію, що мій іще чоловік не зміниться ніколи. Скільки б я не мріяла про це та не вірила йому. Він живе за принципом аби йому було добре. Ну от хай так і продовжує. Тепер я попіклуюся про своє добре.

Покидаю свої роздуми, коли опиняюся у вітальні.

— Ну, що, поїхали? — цікавиться Всеволод, пильно дивлячись на мене.

— Поїхали. — зітхаю.

Застібаю шубу та йду за чоловіком. Вже на вулиці він чекає мене та подає зігнуту у лікті руку.

— Анно, на вулиці слизько.

Посміхаюся, бо стежка з бруківки розчищена, але від його пропозиції відмовитися не можу.

Кладу свою руку на руку чоловіка, і мене вражає той факт, що він поводиться звично, так наче ми знаємо одне одного давно, а не тільки познайомилися. Відзначаю, що мені добре поруч з ним, спокійно та затишно. Не так страшно, як було до нашої зустрічі.

Сівши в машину, ми ведемо невимушену розмову про справи у бізнесі. Мені подобається те, що Всеволод не лізе мені в душу, не намагається вивідати якусь інформацію. І я розумію, що це не тому, що йому байдуже, а тому, що він поважає мої кордони. І я за це йому вдячна, бо розмов на особисті теми мені зараз не хочеться.

На під’їзді до столиці набираю Елю. Вона при вихідному в офісі, і коли я повідомляю, що їду до неї, моя помічниця тішиться та зізнається, що дуже хвилювалася за мене.

Приїхавши під ТЦ, в якому в мене офіс, ми удвох з Всеволодом йдемо всередину. Тільки увійшли у фойє, як я зустрічаю Анжелу.

— О! Привіт! — лицемірно вітається вона і нахабно додає. — А ти чому тут? Я чула, що ти з Власом горшки побила... Що ти робиш у його центрі?

Мене пересмикує від цієї дурні, тому шиплю крізь зуби.

— Це мої центри!

— Ага, твої. — кривляється колишня подруга. — Ти тільки хизуватися вмієш. Чи думаєш, ніхто не знає, що ті центри тобі Гораль купив.

Все, більше мовчати не можу, і мені байдуже, що на нас дивляться.

— Анжело, ти притрушена чи прикидаєшся? Якщо ти забула, то ці центри мені подарував тато. А тепер у мене питання, що ти робиш у моєму центрі? Не хочу тебе більше тут бачити. Це мій бізнес, а ти йди у ті центри, які мені нібито подарував Влас. Гляди, може, й тобі, що перепаде.

Анжела проходиться по мені зневажливим поглядом і так само фиркає.

— Ну і піду. А Влас правду казав — ти неадекватна. Навіть не знаю, як він жив з тобою стільки років...

Я не можу себе контролювати, тому розлючено рушаю на колишню підлу подругу. Але вже за мить змушена зупинитися, бо мене за талію хапає Всеволод. І коли я опиняюся в його обіймах, просить.

— Квіточко, не перегинай. Не варто псувати свою репутацію та імідж через якусь неврівноважену. Ти достатньо їй сказала. А зараз ходімо, тобі потрібно заспокоїтися.

Я розумію, що він має рацію, але це стерво вивело мене з себе. Виходить, я для Власа постійно була ніким. Пустим місцем. Дівчинкою на побігеньках, яку він вважав дурненькою закоханою, яка заради нього піде у вогонь та у воду. Вище обговорював мене з моєю подругою, а чи тільки з нею одною.

Заходимо у ліфт, мене буквально трясе. Я ще не готова до виходу у люди. Мені потрібно заспокоїтися і все владнати з розлученням. Тепер розумію, що хочу аби судові засідання проходили без моєї участі. Не хочу виносити сміття з хати та копирсатися в брудній білизні. Я сама у всьому винна через своє сліпе кохання, тож розгрібатиму все сама.

Я повинна викинути Власа зі свого життя та забути його, мов страшний сон. І нарешті навчитися розбиратися в людях. Ніякої більше сліпої довіри, бо занадто дорого я за неї заплатила.