Глава 15

АННА

За кілька хвилин машина вже на евакуаторі і я бачу, як Всеволод, розрахувавшись з водієм, йде до машини. Тремтіння у тілі посилюється. Я страшенно нервую, вперто не хочу, аби він розповів Власу, де я.

Чоловік сідає за кермо і, пильно глянувши на мене, передає мені візитку.

— Ось візьми, тут номери телефонів СТО, в якому твоє авто відремонтують. Це так, про всяк випадок. Адже я сам про все подбаю.

Мовчки беру візитку і лише шумно видихаю, як благодатно?! Ликую в умі, а Всеволод тим часом, пристебнувши пасок безпеки, питає.

— Анно, куди тебе відвезти? Чи може, краще поїдемо до мене?

Знову шумно видихаю і тихо прошу.

— Краще відвези мене до мого дому.

— Кажи адресу і поїдемо. — просить він, та рушає з місця.

— Ти адресу знаєш. Везти до свого дому, а мені від тебе додому рукою подати.

— Тобто? — з недовірою перепитує мене Гораль старший. — Ви ж не мали тут нерухомості у цьому районі?! Чи мали? А просто я не був у курсі...

Я теж пристібаюся паском безпеки і переповідаю Всеволоду історію з будинком, але подаю все ніби цю дачу мені подарував родич.

— Я так розумію, Влас про це не в курсі? — знову питає він.

— Ні, не в курсі. І я не хочу, аби він був в курсі. — нервово ковтаю і прошу. — Всеволоде, молю тебе, не потрібно, аби Влас знав, де я. — стискаю жовна, бо образа на чоловіка повернулася з новою силою. — Він або нарешті зробить висновки, або це кінець.

В машині повисає напружена пауза. Я шалено нервую, бо, якщо чесно, ситуація, в якій я опинилася, мені не подобається — втікала від одного Гораля, а потрапила до другого.

— Анно, я не збираюся втручатися у ваше сімейне життя. Мені б зі своїм розібратися. Я не збираюся здавати тебе братові. — заявляє чоловік і, перекинувши важіль швидкостей, продовжує. — Так, він телефонував мені, просив допомогти знайти тебе, але я відмовився. Я занадто добре знаю свого брата.

— Що ти маєш на увазі? — напружено цікавлюся.

— Анно, нічого особливого, а тільки те, від чого ти зараз втекла від Власа. — спокійно відповідає чоловік.

Я кілька хвилин мовчу, вдивляючись у темінь ночі у боковому склі. Нерви та тиша в салоні не дають спокою, а тоді питаю те, що мучить мене вже давно. Напевно, це негарно таке питати, але я не можу втримати свою цікавість. Для мене це важливо.

— Всеволоде, я хочу дещо у тебе запитати... — у пів тону кидаю.

— Питай. — не вагаючись дозволяє чоловік.

— Але, Всеволоде, це особисте... — ставлю його до відома.

— Байдуже. Питай.

Я хвилину мовчу. Мені трохи незручно, тому попереджаю.

— Гаразд, але якщо тобі ця тема неприємна, або ж ти не хочеш відповідати, я все зрозумію. Просто скажи.

— Окей, домовилися. Питай. — знову без вагань погоджується він.

Знову витримую паузу. Я не звикла лізти в життя чужих людей. Мені незручно, але я повинна знати правду.

Тому, набравшись відваги, питаю.

— Всеволоде, чому ви розлучилися з Мартою?

— Це довга історія, Анно. Зрештою, якщо ми вже сусіди, то можемо провести вечір за чаєм чи кавою, заодно й поговоримо.

Раптом пропонує він, чим шокує мене. Хмикаю, з мить міркую і кажу, як є.

— Не думаю, що це хороша ідея. Твоєму братові наше чаювання точно б не сподобалося. Він прийняв би це як зраду чи змову.

— Я знаю, — відмахується Всеволод і невдоволено додає, — як там кажуть — на злодієві шапка горить.

— В сенсі? — нічого не зрозумівши, перепитую я. І, звівши брови докупи, чекаю відповіді.

Всеволод зітхає і тихо пояснює.

— Влас всіх рівняє під себе. І не мені тобі це розповідати. — він переводить подих і додає. — А щодо нашого з Мартою розлучення?! Якщо коротко, то після чергового невдалого ЕКО, ми з Мартою вирішили, що більше не можемо бути разом. Вона втомилася та виснажилася. Ми обоє хотіли дітей, але в нас не виходило. Я відпустив її. Ми обоє можемо мати дітей, але з іншими партнерами. У нас несумісність. Я не міг більше мучити свою дружину, вона дуже хотіла дітей.

Я нервово ковтаю. Адже те, що розповів Всеволод, повна протилежність тому, що розповідає Влас. Просто мовчу. Мені незручно перед братом свого чоловіка. Добре, що не розповіла йому розповіді свого чоловіка.

— То що скажеш, Анно, може все ж запросиш до себе в гості, якщо ми вже сусіди?

Раптом питає Гораль старший. Чим знову дещо шокує мене. Я й не проти поговорити, але, якщо чесно, трохи страшно. Він з Власом брати, а отже йому вірити не можна.