Глава 15

АННА

Залишаюся в машині одна і вкотре здригаюся. Я надто сильно замерзла у своїй холодній машині. Тепер не можу зігрітися. Грузну у власних думках. Я трохи розчарована, що мені на поміч зупинився брат чоловіка, але разом з тим вдячна небесам за це. Бо дуже сумніваюся, що хтось чужий би возився зі мною та чекав стільки часу. Єдине, чого я боюся, — це щоб Всеволод не здав мене своєму брату. Я більше не хочу присутності цього чоловіка у своєму житті. Я повинна навчитися жити без Власа та приборкати в собі всі почуття до нього. Він не вартий моїх почуттів. Все це я чудово розумію, але серце рветься на шматки, бо воно при здоровому глузді та усвідомленні продовжує кохати.

Тепер боюся зрадити собі. Важко зітхаю і ховаю руки у рукави, бо при тім, що в авто працює пічка, мені все одно холодно. Не можу зігріти руки. Ніс, мабуть, теж червоний, як у Санти. Але добре, що на дворі ніч, сподіваюся, вона трохи маскує, і це не так помітно.

Кліпаю, бо бачу, як до авто наближається Всеволод. Він різко прочиняє мої дверцята, впустивши в машину холод, і питає.

— Анно, ти все забрала з авто? Може є якісь особисті речі, які знадобляться, або щось цінне. Це потрібно забрати.

Я знову кліпаю і тихо кидаю.

— Так, є.

— Анно, це все потрібно забрати, а ще документи не забудь... Мені шкода, але ти мусиш піти зі мною.

Гораль старший простягає мені руку і, допомігши вийти з авто, веде мене під руку. Я ж іду мініатюрним кроком, стараюся ставати обережно, щоб не ковзатися.

Через кілька хвилин Всеволод забирає мої продукти у своє авто, а я забираю документи на машину та всілякі дрібниці і залишаю водію свій номер телефона.

— Анно, якщо ти все зібрала, ходімо в машину. Нема чого тобі тут мерзнути, — хазяйновито розпоряджається брат мого чоловіка.

Я лише розгублено киваю головою і, спираючись об свою машину однією рукою, повільно йду до авто чоловіка. Раптом знову опиняюся в нього на руках.

— Вибач, квіточко. Але так швидше буде. Ніхто не хоче мерзнути на такому морозі.

Лише важко зітхаю і проклинаю себе за підбори. І навіщо тільки їх взула? Але якщо чесно, я ж прихопила з собою всього кілька речей. І вибір взуття у мене невеликий.

Через хвилину знову опиняюся в теплому салоні. Знову тремчу, ледь не клацаю зубами. І вже не розумію, чи то я так легко одягнена, чи то мороз такий сильний.

Поклавши руки на отвори торпеди, звідки дує тепло, дивлюся у вікно, де чоловіки буксирують мою машину на евакуатор. Я ж ловлю себе на думці: а що я скажу Всеволоду? Куди він мене повезе? Він точно захоче повернути мене братові. Але я цього не хочу. А ще не хочу, аби він знав, де я живу насправді. Але це вже неможливо. Наші будинки через паркан. Як тепер бути? Оце заховалася на краю світу, оце втекла від Гораля. Лише зітхаю. Навіть якби я влітку знала, що через паркан мешкає Всеволод, я б все одно купила цю дачу. Дуже вже мені кортіло мати свій куточок. Хоч я не вірила, що колись піду від Власа, але я купила будинок підсвідомо. І тепер не жалію про це...

Вкотре зітхаю і бідкаюся, що я маю сказати Горалю старшому. Як вмовити його не повідомляти братові, де я?