Глава 13

ВСЕВОЛОД

Видихаю. Нарешті знаю, де Анна. А то я поїхав з дому ще за видна, адже бачив зрання, як її забрало таксі. Я, здається, цілий день не відходив від вікна, чекав її повернення. Я мав дуже багато роботи, але мене хвилювала тільки Анна.

Тепер тішуся в душі, що зупинився, побачивши авто на дорозі. Наскільки я пам’ятаю, в дружини мого брата була інша машина. Тож я навіть подумати не міг, що це вона.

Зітхаю. Я зупинився, бо знаю, що машини тут їздять не часто. Це Богом забутий район, який заледве активний лише влітку.

Оглядаю машину Анни і розумію, що найшвидше в неї щось трапилося з електронікою. Але в цьому не шарю, тому доведеться викликати евакуатор.

Виймаю телефон і набираю номер, який маю збережений про всяк випадок. Зв’язок ледь тягне, але мені вдалося домовитися з водієм, і він вже виїжджає. Я не зміг йому пояснити, де я, тому скидаю місце геолокації і чекаю, доки повідомлення відправиться.

Коли бачу, що повідомлення відкрите, сідаю в машину.

— Ти Власу дзвонив? — одразу невдоволено цікавиться Анна.

Зітхаю. Мені неприємно, що вона так думає про мене. Але заперечувати нічого не збираюся, лише кажу все, як є.

— Анно, припини мене звинувачувати. Чи ти думаєш, робити мені більше нічого, як втручатися у ваші стосунки. — емоції переповнюють мене, але змушений вдавати незворушність, аби вона повірила. — Я просто викликав евакуатор. І як він приїде, ти скажеш, куди везти твоє авто.

— В сенсі куди везти? — розгублено перепитує дівчина.

— Анно, авто можна везти або додому, або на СТО.

— Краще на найближче СТО. — уже спокійніше відповідає вона.

В машині повисає незручна пауза, яку першим порушую я, вдаючи, наче нічого не знаю.

— Анно, чому ти тут? Куди ти їхала?

— Нікуди, — лиш відмахується дівчина.

— Нікуди, то нікуди. — видихаю. Почуваюся паршиво від того, що ця красуня бачить в мені ворога. Але при всім не можу не спитати. — Анно, ти в курсі, що тебе Влас шукає?

— В курсі. — відповідає невдоволено вона і одразу питає. — То він тобі дзвонив... І от ти знайшов мене... Так?!

— Не так. — різко заперечую, бо наїзди цієї красуні мене ображають. Тому кажу правду. — Я їхав додому, побачив авто, от і вирішив зупинитися. А ти кидаєшся на мене, мов пантера. Іще, Анно, якщо тебе образив Влас, не потрібно зриватися на мені.

Повисає незручна пауза, яку знову ж порушує дівчина.

— Тобто їхав додому? Ти, що, тут живеш? — вона великими очима дивиться на мене.

— Анно, я давно живу у кварталі «Сонячний». Відколи розлучився з Мартою, відтоді тут і живу.

— Де саме? — спантеличено цікавиться Анна.

— Шевченка, дванадцять, — кажу правду.

Тут обман зайвий. Тільки якою ж буде її реакція, навіть уявити складно.

— В сенсі Шевченка, дванадцять? — ошелешено дивиться на мене вона і просить. — Всеволоде, скажи, що ти пожартував.

— Анно, я навіть не думав жартувати. Я живу за цією адресою майже чотири роки. — зізнаюся, мов на сповіді, й вдаю, наче не в курсі, де вона живе, цікавлюся. — А чому тебе так насторожила моя адреса?

— Просто. — відмахується вона.

Я бачу, що Анна ледь не плаче. В мене від цього серце щемить.

— Анно, що трапилося?

— Нічого, — знову відмахується і шморгає носом.

Я ж, хвилину промовчавши, таки прошу.

— Може, розповіси, що трапилося?

— Навіщо? Аби ти зараз все Власу доклав, — шипить вона.

Хмикаю і теж невдоволено кидаю.

— Ну так, мені ж більше робити нічого, як втручатися в сімейне життя мого брата. Але не хочеш — не розповідай.

Анна у напівтемряві пильно дивиться на мене. Я ж розблоковую телефон і залипаю в ньому. Нерви здають. Мені неприємно, що ця красуня заїлася на мене через бовдура Власа, який в цей час, я просто переконаний, зараз втішається з дівками. У нього ж трагедія страшна. Дружина втекла, не витримавши його гульок.

Помічаю світло у дзеркалі заднього виду і вже спостерігаю за машиною, що наближається. Це евакуатор. Переводжу погляд на кохану дівчину поруч і питаю.

— Анно, ключі від авто де?

— В машині.

Отримую тиху відповідь і прошу.

— Чекай мене тут. На вулиці холодно. Я зараз все владнаю, і поїдемо.

— Угу, — лиш тихо кидає вона, обнявши себе руками.

Зітхаю і покидаю теплий салон. Адже на вулиці справді дуже холодно. Зима розійшлася на повну. Дошкуляє морозами та снігами.