Глава 12

АННА

Не знаю, скільки мовчав незнайомець, але його мовчання для мене тягнулося наче вічність. Серце мов навіжене гуде у грудях. Мені дуже страшно.

— Ти замерзла? — раптом питає чоловік.

— Т-трохи, — ледь не цокочучи зубами, відповідаю.

— Іди в мою машину, там тепло. — пропонує незнайомець.

Але мені страшно йти в його машину навіть при тім, що дуже холодно. Надворі січень, то й не дивно, що на ніч береться добрячий мороз. Розгублено кліпаю і все ж настирливо уточнюю.

— То ви допоможете?

— Звісно, допоможу. Як бачиш, більше нікому. — спокійним тоном кидає чоловік і простягає мені руку. — Виходь. Не потрібно мерзнути.

Несміло подаю йому свою руку і про себе відзначаю, що голос чоловіка мені надто знайомий. Я чула його і точно чула не один раз. Але зараз не час для уточнень. Відчуваю тепло його гарячої долоні, і від цього приємне тепло охоплює мене.

Покидаю салон машини і реально тремчу. А незнайомець веде мене до свого авто. Підтримує, коли моя нога ковзає на льоді. За що я йому дуже вдячна. Хоча почуваюся страшенно незручно.

Опиняємося саме навпроти капота позашляховика, як моя одна нога знову поїхала, і завдяки реакції незнайомця я не впала, а повисла на ньому. Чоловік миттєво притиснув мене до себе та підняв, аби я встала нормально. Підіймаю спантеличений погляд на нього і розгублено кліпаю, бо мені здалося, що це брат мого чоловіка.

— Всеволод?! — рівними губами випалюю, хоча невпевнена, бо цей чоловік з легкою щетиною, а, наскільки я пам’ятаю, брат чоловіка завжди був виголений, хоча бачилися ми за всі роки нашого з Власом шлюбу дуже мало. Брати не люблять гостювати один в одного і стосунки у них далеко не дружні.

— Так, Анно, це я...

Сухо відповідає чоловік. Я повільно звільняюся з його обіймів. Адже здогадуюся, він, напевно, не дуже радий мене бачити. Влас казав, що вони з братом посварилися напередодні Різдва. Розповідав якісь нісенітниці, ніби у Всеволода дах поїхав після чергового невдалого ЕКО. Саме тому він розлучився з дружиною та переїхав жити у якесь Богом забуте місце, покинувши елітний район.

— Що ти тут робиш? — розгублено питаю. Обережно відступаю від чоловіка, пильно дивлячись на нього у світлі фар.

Чоловік притримує мене за руку, наче боїться, що впаду, і питає у відповідь.

— Маю аналогічне питання, квітонько. Що ти робиш у цій глушині посеред ночі? Влас в курсі, де ти?

Я нервово ковтаю і лише тепер розумію, що цей чоловік точно здасть мене своєму братові. Я лише важко зітхаю і, забравши свою руку, обережно відступаю від Гораля-старшого.

З хвилину мовчу, а тоді тихо прошу.

— Всеволоде, не потрібно влаштовувати мені допит. Якщо не хочеш допомагати, не потрібно. Я сама впораюся. Можеш їхати...

— Анно, охолонь...

Просить мене чоловік, але я не можу заспокоїтися. Я дуже сердита на свого чоловіка, а тепер ще й його брат вирішив піднімати мене. Яка нечиста його принесла? Краще вже пішки піду. Але що з того?! Всеволод все одно здасть мене Власу.

— Всеволоде, залиш мене. І, якщо не важко, виклич евакуатор і можеш їхати. — стискаю зуби, аби не ляпнути зайвого, але не можу стриматися. — І Власу не забудь подзвонити, повідомити, де я.

Роблю крок від чоловіка і, тримаючись за своє авто, хочу піти. Але вже за мить завмираю від різкого наказу Гораля-старшого.

— Анно, негайно сідай в мою машину.

Підіймаю наляканий погляд на чоловіка. Мені не подобається його крик. Він не має жодного права так зі мною спілкуватися.

— Не смій кричати на мене. — наказую. — Їхав кудись — їдь далі. Я вже якось обійдуся без вас.

Фиркаю і продовжую повільно обходити свою машину, тримаючись за холодний кузов. Здається, руки примерзають до холодного металу, як тільки я його торкаюся.

Чую позаду незрозумілий звук, але оглянутися не встигаю. Писк зривається з моїх грудей, коли так несподівано опиняюся на руках у чоловікового брата.

— Мала, не вередуй. Зараз не час та не місце. На ніч обіцяють до мінус тридцяти. Ти хочеш тут замерзнути?

— Краще замерзну, ніж матиму справу з вашою сімейкою...

— Анно, не мели дурниць. Ти доросла, розумна дівчинка... Тобі не личить. — сухо заявляє Всеволод та несе мене до пасажирського місця свого авто.

Мені страшно. Бо я більше ніж переконана, що зараз Всеволод подзвонить Власу та повідомить йому, де я. Хоча я переконана, моєму чоловікові байдуже. Напевно, відривається зараз десь на повну за моєї відсутності.

Всеволод відпускає мене біля передніх дверцят і, прочинивши їх, наказує.

— Сідай в машину і ні про що не думай.

Я надто замерзла, аби сперечатися. Вирішую, що якщо Всеволод таки зателефонує Власу, то я все одно додому не повернуся. Найму охорону і житиму безпечно. Мені набридли походеньки чоловіка. Фиркаю в душі та здригаюся у теплому салоні Гораля. Обурююся подумки — тож так треба було, щоб ще й його брата наднесло. Не хочу мати з цією сім’єю нічого спільного ані хорошого, ані поганого.