Глава 3

АННА

Розплющую очі і, кліпнувши, розумію, що за вікнами білий день. Сідаю на дивані. Я заснула у просторій вітальні другого поверху, закутавшись одразу у два пледи. Бо коли приїхала у цей дім, тут було увімкнене опалення на мінімум, але зараз в будинку досить тепло. Я попросила охоронця, який тут працює та живе, Олега Олександровича, підняти градуси у котлі, бо планую тут трохи пожити.

Важко зітхаю. Почуваюся надто втомленою та виснаженою. Не хочу нічого. Спираюся на спинку дивана і біглим поглядом проходжуся по меблях та підлозі. В будинку брудно, все пропахло пилом. Потрібно викликати клінінгову компанію, хай поприбирають.

Зітхаю і ловлю себе на думці, що дуже добре, що я погодилася купити цей невеличкий будинок у стилі «американка» у свого дальнього родича. Юрко зателефонував мені ще влітку. Спитав, чи не хочу купити їхню дачу, бо вони з дружиною виїжджають, перебираються ближче до гірської місцевості. А я й погодилася. Власного житла у мене немає. Адже родинний маєток, як і бізнес, дістався старшому братові. А він продав майно та виїхав за кордон, забравши маму зі собою. З братом ми живемо мов чужі люди. У нас велика різниця у віці, і він не дуже любить мене. Тому я залюбки погодилася на купівлю цієї невеличкої хатинки, бо саме тоді перебувала у сварці з Горалем. Він черговий раз дістав мене своїми дівками, тому я попросила Юрка оформити договір дарування. Тож тепер, навіть якщо захочу розлучитися, цей будиночок — моя власність.

Думки повертаються до Власа. Я тільки встигла заспокоїтися від його чергових фокусів напередодні нового року. А яких тільки нервів вартував мені його корпоратив? Його дівки на роботі вважають мене істеричкою. Але, чесно, втомилася бачити, як мій коханий чоловік ніжний та люб’язний з ними, і який холодний та байдужий зі мною. Але коли спіймаю його на гарячому, миттю змінюється та, на жаль, ненадовго.

Та після корпоративу я знову повірила, що цього разу Влас справді схаменеться. Він же клявся, що покине свою пристрасть до дівок. Місяць ходив мов шовковий. Компліменти, квіти, подарунки. А тиждень тому я знову помітила дивну поведінку. І от знову повідомлення. Добре, що це лише текстове повідомлення, бо ж занадто часто — це відео та фото непристойного змісту, але після них він постійно торочить мені про вірність. Я знаю, що я наївна дурепа. Я надто сильно кохаю Власа, чи, може, це якась прив’язаність. Уже не знаю.

Після смерті батька я почуваюся надто самотньою, можливо, тому так тримаюся за Гораля.

Тато! Його згадую зі щемом на серці та болем у душі. Здається, він єдиний, хто справді любив мене. На моє двадцятиріччя тато подарував мені п’ять торговельних центрів, аби я мала власний бізнес. Він дуже тішився, що розвинув окремий напрямок бізнесу для мене. Звісно, мій брат Степан дуже невдоволений цим понині. Бо вважає, якщо я вийшла заміж, то мене повинен забезпечувати мій чоловік. І взагалі жінці власна справа не потрібна. Але я щаслива, що тато таки подбав про мене.

Через рік після цього подарунка тата не стало, і я ніби осиротіла. Мама чомусь більше любить Степана, ніж мене. Я не ображаюся, адже вона мене завжди називала татовою донькою, але це по суті так і було. Я росла з татом в офісі. Була всюди, де був він. На одній з ділових вечірок я познайомилася з Власом і закохалася у нього по вуха. А він?..

Тепер чомусь з кожним разом усе більше маю сумнівів, що він кохає мене. Наш шлюб для нього вигідний, адже мій бізнес приносить солідні прибутки, на відміну від його кількох туристичних агентств. Звичайно, агенції мого чоловіка вважаються одними із престижних, але доходів — мов кіт наплакав. Хмикаю. Чи, може, це я бачу такі цифри? Тут уже навіть дивно якось. Але мене ніколи не цікавили доходи Гораля. Мене більше цікавлять власні доходи, а вони у мене стабільні. З мить поміркувавши, маю здогади, що мій чоловік має солідні витрати. Тільки цікаво, на що він витрачає кошти, якщо будинком займаюся я? Заробітна плата обслуговчого персоналу теж на мені, як і все решту. Всі дрібниці також на мені, мого чоловіка, по суті, нічого не стосується. Я дбаю про все, про одяг, аби був чистий і випрасуваний, та про всі буденні дрібниці, про які мій чоловік і думати забув.

І все ж мене мучить питання: то що ж не так у компанії мого чоловіка, що він ледь зводить кінці з кінцями?

Всередині мене все кипить. Одна частина хоче у цьому розібратися, а інша кричить, що це низько та підло. Напевно, якби я попросила свого адвоката, а ще п’ять років тому татового хорошого товариша, то він би мені дістав усю фінансову історію Гораля. Але я поки не готова ритися в особистому житті чоловіка. Боюся, аби мої підозри не справдилися.

Видихнувши, таки підіймаюся. Потрібно замовити собі пізній сніданок та зателефонувати у клінінгову компанію.