Фудзі

Те, що бачим Ми - видимість тільки одна,

Бо далеко від поверхні моря до його дна,

Сприймай несуттєвим явне у світі,

Бо прихована сутність речей не видна.

Омар Хайям.

Старий майстер подорожував зі своїм молодим учнем. Вони пливли морем на торговому вітрильному судні. Якось вранці, коли майстер з учнем зустрічали світанок на палубі, судно пропливало повз узбережжя однієї прекрасної країни. Учень, вперше побачивши велику, височенну гору з білосніжною вершиною, залитою світлом вранішнього сонця, був вражений. Після довгої морської подорожі, коли за бортом, окрім горизонту, не було видно нічого, гора здавалася ще величнішою.

Він із захопленням вигукнув: 

— Учителю, подивіться, яка велична гора! Як гордо вона здіймається над морем! Її вершина вища за хмари, вона впирається просто в небо. Навіть вітер обходить її стороною. Як покірно лежить море біля її підніжжя, як її блиск відбивається у хвилях! Коли я вперше побачив море — з його безмежністю — я думав, що немає нічого могутнішого й величнішого за нього. Але зараз... А що думаєте ви, учителю?

Витримавши невеличку паузу, майстер неквапливо почав свою відповідь:

— Так, синку, ти маєш рацію. Ця вершина справді велична й прекрасна. Я давно не бував у цих краях і вже почав забувати, яка вона вражаюча.

Але я б не став порівнювати її велич і могутність із морем. Справжню відповідь на твоє питання може дати тільки час. Та нам не дано стільки часу. Просто придивися уважніше до цієї гори. Поглянь на рани, які залишив на її тілі час. Поглянь на ущелини, що їх вимили потоки на схилах. Подивися на розломи, на тріщини, які вивітрює вітер, що гуляє поміж ними. Хвилі моря повільно підточують гору біля її підніжжя. Прийде час — і море поглине гору. Усе, що має форму в цьому світі, рано чи пізно втратить її.

А тепер подивись на море — час не залишає на ньому слідів, бо воно не має форми…

— Але ж, учителю, — не заспокоювався учень, — море таке мінливе: то тихе, то бурхливе, то тепле й ніжне, то холодне й гнівне. А гора — завжди непорушна, незворушна. Лише світло й тінь грають на її схилах, лише вітер жене хмари навколо неї…

— У моря змінюється лише його настрій, — відповів майстер, — а суть його незмінна. Подивися на гору: ти бачиш її знизу доверху, вона відкрита перед тобою у всій своїй величі. А тепер подивися в інший бік — ти бачиш інший берег моря?

— Ні, учителю, не бачу, — відповів юнак.

— Подивися за борт, униз, — продовжив майстер. — Ти бачиш дно моря?

— Ні, учителю… — здивовано відповів хлопець.

— Під нами — безодня, здатна приховати кілька таких вершин, яку ти бачиш. І вона так само незворушна й велична, як ця гора.

У юнака аж мурашки побігли по спині, коли він уявив, що знаходиться під днищем судна.

Учитель продовжив:

— Поглянь, у морі віддзеркалюються не лише гори, а й усе небо: і сонце, і місяць, і зорі. І лише вітер вільно гуляє над ним.

І гори, і моря забирають життя тих, хто не поважає їхньої сили. Але моря забрали незрівнянно більше життів дурнів і пихатих невдах що не поважали ці сили.

Та милість моря — велика. Поглянь на села, що розкинулися на його березі, біля підніжжя гори. Людей, які там живуть, годує море...

Море подібне до жінки — здається слабким, але його сила прихована від очей. І жінка, як море, точить своєю солодкою мовою, немов лагідними, теплими хвилями, чоловічу твердість...

— Справжні велич і могутність — невидимі. Вони приховані від очей тих, хто не усвідомлює...

Від автора: навіяне суфійськими майстрами. 
Що у вашій глибині?