15 Глава

  Вже була четверта ранку і ми зустрілися біля мого будинку. У всіх були великі рюкзаки. А Яна зовсім одягалася як взимку. Сьогодні погода була вже краща ніж вчора. 

-Привіт всім!- привіталася я з ними.

-Привіт!- хором відповіли вони.

-Ммм збираємося піти до лісу. Це всі знають. Раз так рано не ходить транспорт то ми підемо пішки. Так йти десь хвилин сорок, або навіть година. Всі згодні? 

-Я згодна. - погодилася Яна.

-Ми також.- відповіли хлопці.

-Добре тоді підемо. 

  По дорозі ми розмовляли по різним темам. Про школу, родичів, уподобання та ще багато чого. Десь через хвилин 50 ми дійшли до лісу. Ми вирішили розділитися на дві групи: я з Марком і Яна з Матвієм. Ми підемо у західно частину лісу, а вони у східну. Якщо ми знайдемо якийсь будинок то подамо сигнал.

...

-Думаєш будинок на нашій стороні?- спитала я у Марка.

-Думаю, так. Все таки на заході тепліше чим на сході. - відповів він.

-Так, ти правий.- погодилася я.

  Решту часу ми шли у тиші. Іноді ми зупинялися щоб присісти та перекусити.  Аж у один з перекусів на небі з'явився знак. Там було написано "Ми знайшли!". Знак було гарно видно на темному небі, адже вже мабуть був вечір. Світлодіоди вели нас до іншої частини лісу. Тому, швидко закінчивши перекус ми побігли до них.

  Біжали ми мабуть довго, бо я сильно захекалася. Ми на хвильку зупинилися і я озирнулася. Перед нами стояв дерев'яний будинок. Він не виглядав новим, скоріше старим і покинутим. А за ним відкривався прекрасний вид на гори.

  Біля будинку сиділи Яна і Матвій куштуючи свій перекус. Яна замітила нас і помахала нам рукою. Ми також. 

  -Привіт ще раз!- привіталася я. Матвій помахав нам рукою, адже не міг говорити з напханим їжою ротом. У Яни була така ж проблема. 

  Ми підсіли до них і також почали додати свій перекус. Було так тихо. Чутно лише перебирання столових приборів іноді і подухи вітра який розвивав волосся. Десь хвилин через п'ятнадцять ми доїли.

-Що, ж друзі, підемо у будинок!- запропонував Матвій. 

-Ну, добре.- погодилася я.

-Окей.- пробубніла Яна.

-Гарна ідея.- погодився Марк також.

-Що, ж, тоді підемо.- я показала рукою на будинок і ми зайшли разом. - Я думаю, що, тут є якась підказка яка допоможе нам знайти наступне місце. 

-Я також так думаю.- погодилася Яна зі мною. 

-Тоді давайте оглянемо перший поверх.- запропонував Марк.

-Так, гарна ідея.

  Ми пішли дивитися перший поверх. Там були меблі покритті білою тканиною чи іншим. Також ржава люстра у вітальні і... Труп!

-Аааа!- закричала я. До мене підбіжав Марк.

-Що сталося?!- спитав він. Я показала пальцем на труп і він округлив очі.- Мда, страшненько, але можно було й не кричати.

-Ну, закричала, і, що?- зло відповіла я.

-І то.- відказав він. -О, дивися.- він показав пальцем на якусь записку.

-Цікаво... Що, ж це?- я взяла у руки записку на якій було написано: 

"У проваллі глибоко виблискує око"

-Це ж загадка! І що ж це може бути...- трішки подумавши я зрозуміла відповідь.- Колодязь!

-То ж наступного разу нам треба йти до колодязя.- зрозумів Марк.

-Так! Пішли розкажемо Яні і Матвію!- з радістю вигукнула я.

-Добре.