12 Глава

  В нас летіла пуля і ще одна. Постать людини  наближалась. Це був хлопець десь мого віку, може чуть старше, він тримав пістолет. А біля нього було ще з десяток озброєних людей. Але може я й не могла розглянути його обличчя я знала хто він. Це був той чел який і псував мені життя весь цей час, по невідомій мені причині.

  Я начебто перебувала у якомусь фільмі в кримінальному жанрі. Я також мала пістолет, але ніколи не користувалася ним. Коли я його достала, Марк дуже здивувався. Я знала що з Яною і Матвійом щось відбувається також. Я прошепотів до Марка.

 -Нам треба до них, там ми зможемо діяти разом. В мене є зброя і не одна.

  -Ага, це Я вже побачив. Але, як ми до них доберемось?

  -Чесно, не знаю. Можно якось оминути їх. Ось тут є невеличкий забор, ми можемо пройти за ним і перлізти, а потім швидко заскочити до під'їзду. Лови!

  -Окей, домовились.

Я кинула йому зброю, ми посміхнулись друг другу і почали діяти. Після того як ми пройшли за забором і перлізти його ми навпочіпки пішли до під'їзду. Нас помітили і ми швидко забіжали у нього. 

  Користуватися ліфтом у такій ситуації було би небезпечно і ми побажали по сходах. Двері були вибиті, тому ми з легкістю пройшли. На середні вітальні лежали зв'язані Яна і Матвій. Ми всі були оточені ними.

 -Відволіки їх! 

Марк нічого не сказав і почав діяти. Я ж в свою чергу почала розв'язувати своїх друзів які також попали в усе це із за мене.

...

Яна

  Рейчел пішла на прогулянку і Марк пішов з нею, хоча Рейчел його не помітила. Ми залишилися на одинці. На вулиці якось стало тихо. А в нашому місті так не буває. Кудись по ділися всі люди, наче їх вбили. І буквально через хвилину хтось почав вибивати двері. 

  Мені було страшно. Я прижалася до Матвія, аж...

  -Руки вверх! Ви можете здатися і кинути зброю або ми вас вб'ємо! Та й зброї у вас нема. А-ха-ха-ха-хах! 

Він був тут з ще трьома сучасниками цих дій. Його сміх доносився з усіх кутів і був такий зловещий. 

  Чому нема поліції? Думай Яно, думай. Точно, Судна ніч! Все як по легенді! 

ЛЕГЕНДА ПРО СУДНУ НІЧ:

  Колись, ще у 20 віці дуже сильно поширювались вбивства уночі. Цьому навіть не могла протистояти поліція. Кожну ніч вбивали лише одну людину. І це було странно. Це явище продовжувалося довгі роки, аж поки у місті не з'явилася четвірка. Головна в ній була дівчина. Її прозвали королевою гонок. Їх спробували вбити не раз, але вони були неначе безсмертні. Тому їх прозвали героями Нью Йорку. Але злодії обіцяли повернутися колись...

  Я все зрозуміла ми і є та четвірка. Поки я задумалась, Матвій із всієї сили відбивався від них. Я зрозуміла що вже сижу зв'язана. Матвій не міг сам протистояти їм, і їх зв'язали.

... 

Рейчел

 -Тримайте! 

-А, як користуватися ними? І звідки  у тебе зброя? 

-Не яких питань, швидше! Матвій тобі пояснить.

-Рейчел, я знаю що зараз відбувається!

-Неначе я не знаю. 

-Ні, я маю на увазі як нам вижити! 

-Що?

-Розповідай! Тільки швидко або ми не вижевемо точно! І не забувайте відбиватися.

Після розповіді:

  -Ти точно впевнена що це так? 

-Впевнена! 

  Яна націлила пістолет на себе, і раніше ніж я встигла її зупинити вона вистрілила у себе. На мій подив з нею нічого не сталося. Це бачили всі, не тільки я, хлопці а й злодії. Всі здивувалися, а ми раділи. Тепер ми знали що ніяка пуля не зашкодить нам. Головне спасти місто.