11 Глава

   Ми вирішили піти до Яни. По дорозі відвели Кораліну до садочка. На вулиці вже був день. Поки ми шли я задумалась. У мене таке передчуття начебто станеться щось погане. Яскраво-блакитного неба вже не було. Замість нього з'явилось сіре. Це явно свідчило про дощ.

  Я отямилась від своїх думок коли ми вже майже прийшли. Світлі Янині двері казали що це саме її. Тільки біля них був гарненький килимок, а самі двері були навколо квітів. Також вгорі висіла товста стрічка з великими літерами "Яна".

  Ми подзвонили у дзвінок. І нам відкрили.

  -Чого так пізно? Я вже чекаю 7 хвилин!- замість привітання сказала Яна.

  -І тобі привіт Яно.- відповіла їй я. 

  -Добре, проходьте вже.- все таки запросила вона нас до хати.

...

  Весь день ми розповідали Яні про наші пригоди за ранок. Пізніше Майкл також дізнався про мої нелегальні гонки. 

  Ми задумались хто це міг бути. У мене не було ворогів. І у інших також. Кораліна ще мала для того щоб на неї злилася якась людина аж до такої степені. Можно було подати у поліцію, але фактично він нічого не зробив.

  Залишалась моя мама. Як раз сьогодні прийом. Хоть вона і німа, але я зможу якось дізнатися інформацію потрібну нам. Кораліна брати я не буду, у неї тоді ще садочок. 

  Тому, я залишила Яну саму з хлопцями і пішла. До поліклініки доїхала швидко. Лише за 15 хвилин. Я вже витратила 10 хвилин прийому, тому мені прийшлось поспішити.

  Через декілька хвилин я зайшла до тої самої палати. Побачивши мене мама усміхнулась і помахала мені рукою. Я відповіла їй тим же жестом.

  -Привіт, мамо. Як справи?- привіталась і поцікавилася я.

  Вона показала палець зверху, а значить все гарно. Я дала їй листочок і ручку. Вона питально подивилася на мене.

  -Ти можеш писати?- лагідно спитала я у неї.

   Мама ствердно кивнула головою і я почала задавати їй питання.

  -У тебе колись були вороги?- я задавала їй питання, даючи час записати відповідь. -Чи хотіли вони тобі помститися?

  Я чекала десь 20 хвилин поки вона дописала відповідь. Я забрала листок і ручку, віддала їй корзину з фруктами і солодощами. А потім пішла.

 Вже був вечір і хоча не було темно, йшов дощ як я і передбачала. Я пішла до зупинки і сіла на тролейбус. Мені у цей раз не пощастило. Тролейбус приїхав лише через 22 хвилини.

  У зупинки не було наметах, тому я наскрізь промокла. У тролейбусі було шумно. Також старий тролейбус їхав не так швидко як новий і тому я добралася ще пізніше ніж планувала.

...

 Вже в дома висувши одяг і переодягнувшись у іншу одежу, а також повечерявши  я подивилася мамині відповіді. Вгорі було написано "Так"- відповідь на перше питання. А далі йшла історія про ворога: 

   "Твій батько, Вадим мав багато боргів у банку і ми розлучилися. Пізніше як тобі відомо він став пити і від горя розлучення покінчив з собою. Він також мав найкращого друга. Юра хотів помститися мені, але я написала на нього судову заборону.

  Я надіюся він не тронув тебе. З найкращими побажаннями,  твоя мама."

  Дочитавши текст я була дуже здивована. Мені стало гидко і моторошно від друзів свого батька. І в моїх теперішніх нещастях винен він. З цією думкою я і заснула.