Яна мені все розповіла, до найменшої дрібниці. Але через годину після того як я прокинулася мене обстежили і відпустили.
Я пішла до садика Кораліни черз парк. Осіннє, жовтаве листячко прикрашало всі дерева. Поки я шла зробила наіть декілька фотографій. Вихователька садочка мене вже зачекалась. Кораліна підбігла до мене зрадісним криком.
-Рейчел! Ура!
-О привіт Коралінко, моє золотце!
-Пішли, ти ж хочеш побачити маму?
-Хочу.
Вона пішла за мною, це виглядало так мило. Ми як дві копії і неначе я, але маленька йду за собою дорослою.
...
У лікарні:
-Мамо!
Кароліна підбігла до мами й почала її обіймати. Я трішки подивилась на них і пішла.
-О, Рейчел!
-Так, доброго вечора. Я прийшла заплатити за ліки. В мене лише пів суми, але я обіцяю що принесу ще!
-Добре, ми почнемо завтра давати таблетки твоїй мамі.
-А якщо я зароблю на її лікування вона одужає?
-Може бути але не точно.
-Добре. Дякую. До побачення.
Я пішла подивитися як там моя сестра і мама. Хоч вона і зморена, але її лице сіяє, я рада за них. Я й не помітила як пустила сльозу від радості.