Розділ 11.5. Важкий дощ над Містом

Над Містом лунали удари грому та спалахи блискавок, скидаючи на нього рекордну кількість води. У такий дощ і темну ніч особливо складно почути, як хтось промовляє слова кохання, ненависті, чи просто ллє сльози. Останні постріли між бандами, що воювали через спалену нарколабораторію, та останні удари по Франку Рожану, щоб той погодився на умови викрадача. Усе в Місті знаходить свій кінець, звільняючи місце для когось іншого. Але іноді на звільнене місце ніхто не приходить, залишаючи там важку порожнечу.

Влад повільно вийшов надвір, пройшовши повз уже мертвого охоронця, та зупинився посеред невеликого саду. Він безсило впав на траву обличчям до неба й намагався зрозуміти, чому цей дощ такий солоний. Він звинувачував себе за те, що не встиг вжити якихось заходів, не зміг зупинити.

У той самий час в одному з клубів було зовсім порожньо. Ді сидів за барною стійкою, досі не в змозі стримати сліз. Навіть обійми коханої жінки не могли вгамувати його горя. Перед ними обома стояли наповнені склянки, але ніхто до них так і не доторкнувся. Він вважав, що ця ніч уже не може стати гіршою.

За одним зі столів Паніки сидів і Дзіо в компанії Мікі та Саї. Вони мовчки роздумували про минуле й майбутнє. Саї пригадувала той раз, коли сиділа за цим столом разом із Крюгер. Вона хотіла, щоб Іра стала її подругою, хотіла б їй допомогти пережити смерть Ольги.

Цієї ночі не спалося і старому лікарю Ткачу, що мешкав у Малому Мінську. Сильні удари грому та блискавки в небі над Містом змушували його пригадувати свою сестру та війну в його рідній країні. Але крім цього він відчував ще дещо — щось незрозуміле та не менш сумне. Його вже стареча пам’ять чіплялася лише за одне — зелені очі, як у його сестри. А може, вони були сірими? — сумніви виникли в його думках. Та зрештою він змусив себе заспокоїтися й заснути, забувши про тривоги. Завтра на нього чекає новий робочий день та нові клієнти, яким буде потрібен його сконцентрований розум.

Капітан Коваль, видавши кілька другорядних завдань новачкам-найманцям, відкрив свій паперовий записник, де мав звичку вигадувати різні назви для груп найманців. Деяким він давав щось серйозне та поважне, а іншим — смішне та образливе. Це було його улюблене заняття на роботі — давати назви та непомітно впроваджувати їх у маси, щоб вони приживалися на своїх власниках і за межами записника. Та як швидко ці назви приживалися, так швидко й забувалися. І лише одна єдина назва стала популярною серед найманців — «Головорізи Закону». Тепер про них знав кожен найманець у Місті, і Коваль, гірко усміхнувшись, пригадав обличчя тих двох і закреслив цей запис.