Розділ 11. Терор розуму

Крюгер зовсім не поспішала до Ді та Ольги, натомість припаркувала машину на узбіччі та розглядала свій пістолет, не помічаючи плину часу за звуком дощу. Вона намагалася зрозуміти, що саме тримає у своїх руках: ця зброя є розв'язанням проблеми чи символом її джерела?

Та від цих роздумів її відволікло ще одне повідомлення, цього разу від Коваля. Там писалося, що Влад відмовився від винагороди за останнє завдання на користь Крюгер. До цього він додав і те, що поважає таку віддану роботу на закон. Звісно, він не знав, де саме нещодавно Крюгер та Влад заробили собі статки, та те, що це було зовсім незаконно. Також капітан прийняв за важливе написати, що на місці «зачистки» вже працює поліція, а серед найманців їхню команду почали називати головорізами через їхню репутацію.

— Це слово вже переслідує мене… — промовила пошепки Крюгер і навіть не звернула уваги на ту мізерну суму грошей, що слугувала винагородою за роботу.

Відкинувши пістолет на сусіднє сидіння, вона завела рушій машини та направилася до Паніки.

До ночі ще було довго, але, попри це, у клубі було досить людно. Вільних місць майже не було, і на якусь мить у Крюгер навіть виник інтерес до того, що такого придумав Ді заради такої кількості клієнтів. Але всі ці думки були забуті, щойно вона побачила Ольгу та Ді, які швидко спустилися з другого поверху та зайшли до дверей, що вели до ванної та складських приміщень у підвалі. Обличчя Ольги не було видно, але Крюгер була впевнена, що та знову вся в сльозах.

— Приведи себе до ладу та розслабся. Думати про проблеми будемо вже завтра, — промовив Ді до Ольги та ледь не зіштовхнувся з Крюгер при виході з підвалу. — Ти вчасно, Іро.

— Як вона себе почуває?

— Жахливо, хоча й удає, що це не так. Довелося її ледь не силою сюди забрати, настільки вона впала в депресію. Але тут вона має бути в безпеці, бо жоден із тих активістів не посміє сюди зайти. Мої відвідувачі таких не люблять, м’яко кажучи. А тепер я вас залишу, бо роботи просто по горло.

Зайшовши до ванної, де, здавалося, ще зовсім недавно вона зализувала свої рани після бійки, Крюгер підійшла до Ольги, що якраз дивилася на себе в дзеркалі. Ольга зовсім не здивувалася, що тепер бачила у відображенні дві пари очей. А от у Крюгер на обличчі з’явився гнів, варто було їй лише побачити заплакану та побиту Ольгу. Її ненависть спершу була спрямована на активістів, а потім і на саму себе, бо дозволила собі прислухатися до Ольги та залишити її саму. Насправді вона думала, що ті виродки просто не давали її подрузі спокою, але справа дійшла і до насилля.

Крюгер обійняла ззаду Ольгу та лагідно доторкнулася до почервонінь на обличчі подруги, що зовсім скоро, якщо не вживати заходів, перетворяться на синці.

— Більше я не покину тебе, — прошепотіла Крюгер. — І захищу тебе від усього, що тільки загрожуватиме тобі.

— Від тебе смердить кров’ю, — монотонно промовила Ольга.

— Приймемо ванну разом?

— Так, у мене ще є трішки часу перед тим, як піти, — сказавши це, Ольга поглянула донизу, туди, де в інтерфейсі брейнлінку мав бути годинник.

— Куди? 

— Допоможи роздягтися, бо мені навіть руки підняти боляче, — промовила Ольга, проігнорувавши запитання Крюгер.

Крюгер роздяглася сама та допомогла це зробити Ользі, весь час із трудом стримуючи емоції, дивлячись на все нові й нові сліди від ударів на її шкірі, особливо на ребрах. Втім, навіть так, її тіло, прикрашене татуюваннями, здавалося їй прекрасним.

Густа пара наповнила собою всю ванну кімнату, і Крюгер та Ольга могли бачити серед неї лише одна одну. Приємне тепло мало допомогти Ользі розслабитися, але та все ще нервово постукувала пальцями по ванній. Невдовзі Крюгер помітила, що Ольга майже не дивиться на неї, як це було раніше.

— Щось не так? — запитала Крюгер та поглянула на Ольгу в очікуванні відповіді.

Та Ольга мовчала, явно даючи зрозуміти, що їй потрібен час на роздуми. Втім, і самій Крюгер було про що подумати, нехай це і викликало в неї лише той самий дисонанс у голові. Її стан було б складно описати навіть лікарям, але це можна було б порівняти із відчуттями людей, що страждають на незмогу сприймати розміри та відстані. Вони хаотично намагаються зрозуміти, як далеко знаходиться предмет та якого він розміру, але їхній розум просто не здатний це сприймати — все одночасно близько та далеко, велике та мале. Так і Крюгер не могла зрозуміти, що вона робить правильно, а що неправильно.

— Може, спершу ти поділишся своїми думками? — неочікувано промовила Ольга. — Я бачу, що тебе щось тривожить.

— Я не розумію, ким є, — сказала Крюгер та притислася в обійми до Ольги. — Мій самообман, який я вибудовувала стільки років, розбився. Хто я така? Навіщо взагалі живу? Відчуваю себе чужою для самої себе…

— Я теж… Теж відчуваю тебе чужою, Іро, — слова Ольги змусили Крюгер відчути холод. — Вся ця ситуація з директором — ти не даєш мені надії своїми обіцянками про захист. Я відчуваю лише ще більшу тривогу і теж не до кінця розумію, чому. Коли ти повернулася з війни, постала переді мною, я насправді зраділа на якусь мить, нехай і удавала, що не рада. Втім, тепер я розумію, що ти для мене якась незнайомка.

Ольга злегка відштовхнула Крюгер, щоб вирватися з її обіймів, і з жалем поглянула їй в обличчя. Вони обидві розуміли, що саме зробило їх такими. Розум кожної з них зазнав травм у притулку, під діями директора, що, як хвороба, проник у їхні голови. Спроби забути ті знущання та маніпуляції були дієвими лише якийсь час. Але зрештою вони повернулися своїми душами в той самий заклад, оточений дубами. Та цього разу вони втратили й одна одну — єдиний сенс жити за тим високим парканом. Лише їхня дружба змушувала їх не здаватися тоді, але тепер її майже немає, і світло її згасає.