Розділ 8. Я несу війну у своєму серці

Підібравши Крюгер та передавши їй новий тимчасовий одяг, Влад поїхав одразу до необхідного місця. Це були дві відокремлені від інших висотки. В більшості своїй там жили люди далеко не багаті, що поступово перетворили своє житло на кубло наркоманів та різних дрібних бандитів, що готові за найменшу суму порізати когось ножем.

Йдучи коридорами та переступаючи через тіла, частина з яких вже встигла захолонути, Крюгер та Влад лише кривили обличчя, сподіваючись, що їм не доведеться провести весь інший час в таких умовах. Але чим вище вони підіймались сходами, через несправний ліфт, тим менше було людей. Влад припустив, що піднятись на таку висоту у місцевого наброду серцевих сил не вистачить. І вже на сотому поверсі Крюгер готова була у це повірити, адже вже і сама почала відчувати сильну втому. Обидві висотки були на двісті поверхів, а місце засідки було на сто п’ятдесятому.

Врешті решт першим не витримав Влад, і сів прямо на сходи, намагаючись віддихатись.

— Вальд, зараза, не казав, що ліфт не працює, — промовив він. — Добре, що обладнання вже його люди доставили, бо ми б замахалися ті гарпуни туди тягти.

— Отримаємо гроші, і ти купиш собі летючий транспорт, — промовила Крюгер, але сідати на брудні сходи відмовилась.

Одяг даний їй Владом був абсолютно таким же, як і її військова форма, лише колір був чорним. Їй навіть сподобався такий стиль, але все ж після справи від нього доведеться здихатися.

— Ха, щоб купити ВЛА треба не лише гроші, тут ще спробуй права на нього отримати. Без них мене швидко на землю посадять, і пощастить якщо живим. Все Місто в ППО, і не для краси.

— Ти точно запам'ятав план? 

— Ти мене за дурня маєш, подруго? В мене добра пам'ять, і можеш бути впевнена, що все знаходиться тут. — Влад вказав пальцем на свою голову. — Головне, щоб ти нічого не забула. Все ж ти була солдатом, і думати за тебе доводилось командирам 

— Це не так працює, та і я була командиром загону, — заперечила Крюгер та поглянула на годинник брейнлінка. — Ходімо, бо нам ще треба буде приготуватись.

Через деякий час вони дістались потрібного поверху та знайшли одну із квартир, двері якої були позначені синьою фарбою. Люди Вальда, які приготували все необхідне у цій квартирі, зараз перебували у сусідній будівлі на тому ж поверсі, всього за п’ятдесят метрів від них. Крюгер одразу їх помітила, як тільки поглянула у вікно. Це було двоє марксменів: снайпери, що знаходяться в одному загоні з іншими піхотинцями, і як правило зброя в них не така крута як у повноцінних снайперів.

Всі чотири гарпуни, по два на кожну висотку, вже були встановлені та закріплені так, щоб утримати ВЛА. Вони були встановлені один від одного через одну кімнату, і як тільки настане потрібний момент, вони мають спрацювати настільки чітко, щоб пробити реактивні рушії, що знаходились на ВЛА в тих місцях, де б мали бути колеса в автомобіля.

Та до обіду було ще три години, і розібравши пакунки з гвинтівками, теж залишеними бійцями Вальда, вони вирішили скоротити час на одному з балконів, спершу одягнувши на голови балаклави, також наданими їхнім роботодавцем. Все ж коли справа заходить за сутичку з корпорацією, на цифровий захист обличчя від розпізнавання краще не сподіватися. Крюгер навіть знову тимчасово змінила колір очей на зелений.

Обидві будівлі виглядали так, наче їх просто криво склали, коли межі нижньої квартири були зміщеними в одну сторону, а верхньої вже в іншу. Це було схоже на те, що будівельники грали в дженгу напідпитку. 

— Ох сука, довго буде падати, якщо не втримаємось, — протягнув Влад як тільки поглянув вниз. — Такий видок не викликає в тебе якихось флешбеків? Чи вони тебе вже не мучать?

На дорозі між висотками збиралися люди, це було видно навіть з такої висоти. З кожною секундою їх ставало все більше. Ненароком можна було навіть подумати, що вони прийшли подивитися на викрадення.

— Я не боюсь висоти, Владе, але якщо хочеш, то у випадку нашого падіння я можу пристрелити тебе ще до приземлення, — промовила Крюгер та теж поглянула униз. — А ПТСР нікуди не подівся, якщо тобі так цікаво. Днями я запустила в брейнлінку симуляцію бойових дій, і мене одразу ж з неї викинуло для уникнення серцевого нападу.

— Бляха. Це на все життя?

— Мабуть, — відповіла Крюгер та поглянула на гвинтівки залишені для них. 

Вальд, коли розповідав про деталі плану, запитав у них з якою зброєю їм буде зручніше. Влад сказав, що йому байдуже, а Крюгер відповіла, що краще за все для неї AstraGW-74, з якою та брала участь в останніх битвах війни. Вона і справді відчувалась їй як продовження власних рук. А ще більшою приємністю була записка в кейсі з гвинтівками, де Вальд написав, що вони можуть залишити ці подарунки для себе.

Та на якусь мить у Крюгер виникли деякі сумніви, бо вона прекрасно розуміла, що в цій гвинтівці запросто могла бути капсула з газом який міг би її вбити, чи хоча б приспати, якщо вже Вальд і справді задумає від них здихатись після справи. Та коли мова йшла за те, що ця зброя як продовження її рук, це було не просто так: вона не відчувала в ній жодного зайвого граму чи перекосу по центру маси. 

За годину до обіду з ними зв'язався і сам Вальд, вирішивши переконатись у всьому. Та Крюгер була впевнена, що два його бійці, у сусідній будівлі, і так йому все доповідали. Його голос взагалі не змінився, так наче скоро не мало статись щось важливе. І навіть коли він сказав, що ВЛА буде тут всього за десять хвилин, це прозвучало беземоційно.