Розділ 7. Тепло в долонях, холодний розум

На все це Крюгер знадобилося кілька днів. Пропозиція Влада із кожною хвилиною роздумів здавалась їй все цікавішою, і зрештою вона прийняла рішення. Вони взялись за замовлення по ту сторону закону, і тепер зайнялись приготуваннями.

В кімнаті була лише Крюгер, Влад та Вальд. Всі інші, що були залучені до цієї справи, були вже проінформовані.

— Слухайте мене уважно, — сказав Вальд та увімкнув великий монітор, що займав майже всю поверхню стіни. — Мої помічники все для вас розжували й виклали тут.

Сам Вальд виглядав як звичайний скандинав, не маючи нічого спільного із вікінгами чи якимись ще варварами, що грабували та спалювали села в давні часи. Лише довге світле волосся робило його схожим на когось із минулого тисячоліття.

Він мало про себе розповідав, майже взагалі нічого, але навіть так Крюгер було зрозуміло, що це була незвичайна людина. Можливо в нього за плечима був досвід у якихось спецслужбах, або ж терористичних організаціях. В цей час, ким би ти не був, роботу ти зміниш не один раз.

Про все це Крюгер здогадалася під час особистої зустрічі із ним, наче на співбесіді при найманні на роботу. Тоді, у тому малому кабінеті із двома стільцями та столом, він декілька хвилин мовчав та роздивлявся її, а вона робила те ж саме у відповідь. Вдосталь роздивившись Крюгер, Вальд усміхнувся та ударив долонями по столу, після чого схвалив кандидатуру Крюгер. Розмова виявилася короткою.

Звісно ж він не впустив можливості сказати, що якби вона йому не підійшла, то вже була б мертвою. Тоді така прямота сподобалась їй, адже це було краще, ніж якби він корчив із себе добряка. Так хоча б знаєш із ким маєш справу.

— Ціль буде пролітати ось тут, — він вказав на два хмарочоси, проміжок між якими був досить невеликим. — Тут, між цих двох висоток, ми все і зробимо. Вони завжди летять цим маршрутом та завжди о 12:00.

— Чому саме там? — запитав Влад.

— Як бачите, ці висотки мають просто жахливий вигляд, схоже, за бажанням проєктувальників. Всюди щось випирає, і нам це зіграє на руку. Завдяки такому хаотичному стилю, там буде просто сховати все необхідне. Кращого місця не знайти, можете мені вірити. Тим паче, що там із місцевих мало хто зверне на вас увагу, — пояснив Вальд та перегорнув сторінку на екрані.

— Чорт, — сказала Крюгер як тільки побачила, що саме їм потрібно буде зробити.

— Точно, пані Крюгер, саме тому ніхто не очікуватиме такого, і все має вдатися. Головне слідувати за  нашим планом, — прокоментував її реакцію Вальд. — На все у вас буде не так і багато часу, тому доведеться діяти без затримок.

— Скільки твоїх людей буде з нами? — поцікавилася Крюгер. — Лише ті двоє, що на плані?

— Вам потрібно знати лише про цих двох, — незадоволено, через нелюбов до зайвих запитань, відповів Вальд. — Про інших, будуть вони чи ні, вам знати не треба.

Вальд отримував справжнє задоволення від читання інструктажу, і в Крюгер навіть промайнуло кілька спогадів з армії, коли їм так само показували план дій. Але на відміну від армійських командирів, Вальд розказував взагалі все, до найменшої деталі. Перепитувати його, чи уточнювати щось, взагалі не було сенсу, адже він випереджав будь-яке запитання та давав на нього відповідь. Звісно можна було б поставити якесь запитання на тему того, чого не було на екрані, але в такому випадку будь готовий до відповіді в стилі «не твоє діло».

За таким монологом минуло кілька годин, і коли він закінчився, Крюгер та Влад переглянулись. Нехай вони й погодилися та не збиралися відмовлятися від роботи, але все ж сумнівам знайшлося місце.

Та їхні сумніви одразу ж зникали, як тільки Вальд нагадував їм про нагороду за це завдання. Двадцять мільйонів на кожного — варта винагорода за такий ризик.

— У вас є один день на приготування чи просто відпочинок перед роботою, а вже завтра щоб були на місці — закінчивши з інструктажем, промовив Вальд. — Але я рекомендую провести цей час в спокої та за роздумами.

Після цього він залишив їх та покинув кімнату.

Ще якийсь час Крюгер та Влад мовчки роздивлялись різні схеми та інструкції на моніторі, але так і не змогли знайти тему для розмови, яку б уже не прояснив їхній посередник Вальд. 

— Що будеш робити? — поцікавився Влад. — Маю на увазі сьогодні, перед нашою авантюрою.

— Хочу переночувати у подруги. Підкинеш? 

— Звісно, — погодився Влад та, про всяк випадок нахилившись до Крюгер, прошепотів їй свої побоювання: — Але скажи мені дещо. В тебе на війні не виникали думки, що від вас, найманців, захочуть здихатись після виконання завдання?

— Думки? — здивувалася Крюгер. — Маю право вважати, що саме це зі мною і сталося. І я так розумію, що цю тему ти не просто так підняв. Є якісь сумніви? Думаєш нас захочуть прибрати, щоб замести сліди?

— Лише можливі варіанти майбутнього і жодних доказів, — відмахнувся Влад. — Просто я думаю, що може варто щось придумати на такий випадок?

— В мене теж була така параноя якийсь час, і багато в кого ще із найманців. Але тут все просто, і ти або виконуєш завдання, або ні. А всі інші думки не важливі. 

— Так просто забити на це?

— Це можна порівняти зі штурмом ворожих позицій, якщо тобі таке порівняння здасться достатньо зрозумілим, — сказала Крюгер та занурилася в спогади. — Коли ти їдеш в десантному відділенні бронетранспортера, і чуєш як по броні вистукують ворожі кулі, ти не маєш боятися того, що від тебе не залежить. В такому випадку краще сконцентруватися на виживанні там, де ти щось можеш вдіяти.