Розділ 5. Від кари до любові

Настав новий день, і Ді на нове заняття Крюгер відреагував більше розчаровано, і в першу чергу через небезпечність такої роботи. Втім Крюгер було достатньо пригадати той вибух в клубі, щоб її друг зрозумів, що навіть тут не могло бути достатньо безпечно.

Про те, хто саме був причиною вибуху вона так і не сказала, подумавши, що знання цього лише створять йому більше проблем. Та для себе Крюгер вирішила, що якщо Влад знову захоче зробити щось подібне на території закладу Ді, то вона обов'язково його зупинить.

— Я розчарований в тобі, — промовив жартома на прощання Ігор, що якраз сидів за стійкою неподалік від дверей. — Всього то на якийсь час залишилась сама з охорони, варто було мені побути відсутнім, як ти провтикала цілу бомбу. Так тепер ще й залишаєш мене тут одного.

— Якби я не знайшла собі нову роботу, то ти б потрапив під скорочення, — із серйозним обличчям відповіла вона.

Слова Крюгер змусили Ігоря із запитанням поглянути на Ді, а той у відповідь лише посміхнувся та похитав головою.

На цьому розмова із Ді та Ігорем завершилась, і Крюгер, лише кивнувши на прощання, вийшла із Паніки.

Влад вже чекав на неї у своїй машині, і зрушив із місця як тільки вона сіла.

— В куточок не ставили? — у нього знову був гарний настрій, але Крюгер точно його не поділяла.

— Давай ближче до справи, бо мені треба відволіктись. 

— Як скажеш, подруго. 

Крюгер вже навіть не звертала уваги на те, що він проігнорував прохання називати її на ім'я чи за прізвищем.

— До справи, Владе, — знову наполягла вона.

— Ну якщо коротко, то я зараз працюю над роботою всього свого, а значить і твого, життя. Але із цим у мене не все готово, а тому поки будемо перебиватись трохи дрібнішими замовленнями.

— Ще ближче до справи, якщо можна, — млосно промовила Крюгер.

— От бляха, я бачу настрій у тебе паршивий, — покривився він. — Ну добре, тоді сподіваюсь, що зброю ти взяла. Бо сьогодні доведеться її використати.

— Не буде перебільшенням сказати, що я сплю зі зброєю, — відповіла Крюгер та, відхиливши кітель, показала пістолет.

— Ого, недешева іграшка.

— Це мені Ді подарував, — промовила Крюгер та дістала зброю з кобури. — Із гвинтівкою мені було спокійніше, але цей пістолет теж згодиться.

— Різну зброю доводилося використовувати на війні? — поцікавився він.

— Ти собі навіть не уявляєш, що мені доводилося тримати в руках: встигла постріляти зі снайперських гвинтівок, кулеметів, ручних гаусів, лазерної зброї, ПЗРК та ПТРК, — почала перераховувати Крюгер, на що Влад сильно здивувався. — Ще були експериментальні зразки, але то…

— Добре, добре, я зрозумів, — перебив її Влад. — Можеш не продовжувати, бо чує моя душа, я й половини слів не зрозумію із твоїх цих «експериментальних зразків».

— Як скажеш, — відповіла спокійно Крюгер та сховала пістолет, після чого вирішила все ж дещо додати: — Навіть одного разу віддалено керувала танком.

— З дитинства про таке мріяв, — відповів Влад. — Пам’ятаю, це почалося з мультфільмів по телику. Там між собою спілкувалися та билися живі танки та бронемашини. В них ще такі очі були та роти, знаєш, як в людей.

— Теж це колись бачила в дитинстві, — без особливої радості відповіла вона. — Мабуть, тому в армію й пішла першим ділом.

— Гей, ти ж не думаєш, що ті дитячі мультики це звичайна пропаганда?

— Можливо неумисна з боку авторів, але пропаганда, — сказала Крюгер та теж задумалася над словами Влада. — Втім, ти ж не пішов до війська?

— Не пішов, але все  ж став найманцем.

Вони їхали в бік території банди Лівий Берег, де на подив Крюгер і справді була безліч висоток, які встигли збудувати за час її служби. Місто розвивалось надзвичайно швидко, і блага для багатих з'являлись одне за одним, а от для бідного населення не лишалось нічого, окрім як лише спостерігати за цим знизу, задираючи із заздрістю голови на хмарочоси.

Коли машина поїхала через масивний міст над річкою, Крюгер була майже впевнена, що у внутрішніх його конструкціях знаходилося ще одне місто — місто безхатьків, яких при потребі виселяють навіть звідти, якщо ті заважатимуть проводити обслуговування багатоповерхового мосту із безліччю трубопроводів та колій для поїздів.

— Ну ось ми й майже на місці, — Влад вказав пальцем на стіну будинку, на якому виднілось велике, майже на всю площу стіни, графіті із великою чорною кішкою — Багірою. 

— То може розповіси про те чим будемо займатись? Ти ж не надумав і ватажка місцевої банди прибрати? — Крюгер не подобалося братися за роботу не знаючи деталей.

— Потрібно застрелити одного мудилу, перед цим розповівши йому за що саме ми так із ним вчинимо, — промовив Влад вишукуючи місце для стоянки. — Замовлення неофіційне, як ти вже, мабуть, здогадалася.

— Я не хочу у в'язницю, Владе.

— Та не парся ти через це, — відповів він. — Ходімо, нам до того під'їзду, а по дорозі я тобі розповім, чому саме той чорт заслуговує на смерть.