Розділ 3. Вибух та «Паніка»

Прокинувшись із жахливим болем, Крюгер оглянулась по сторонах не розуміючи де знаходиться. Це була невелика кімната, в якій крім ліжка та шафи нічого не було. Вікно було зашторене, але навіть так було видно, що там був день.

У неї виникло сильне бажання роздивитись своє обличчя у якомусь дзеркалі, але його поруч точно не видно. Це у бойових інженерів у вказівному пальці була підшкірна камера, щоб мати можливість заглядати у різні місця, транслюючи зображення прямо у брейнлінк. А от у Крюгер такого не було, адже корпорація «MantiCore» сильно економила на війні, і не давала такі аугментації комусь крім тих, кому вони були потрібні за фахом.

— Сука… — просичала вона крізь зуби як тільки спробувала підвестись із ліжка.

Її ребра сильно боліли, і вона притримувала їх рукою, наче ті ось-ось розсиплються та випадуть.

Та зібравшись із силами, одночасно пригадуючи бійку, вона все ж змогла підвестись на ноги та обпертись на шафу. Спершу вона поглянула на руку якою трималась за шафу, помітивши збиту шкіру на кісточках. Це викликало у неї задоволену посмішку, що через різкий біль на обличчі швидко зникла. Крюгер відкрила шафу, яка виявилась порожньою, і на щастя для себе помітила дзеркало на внутрішній стороні дверцят. 

Великий синець трішки нижче ока, тріснута верхня губа, кров під носом та на скронях, і ще безліч різних синців та ран. Майже все обличчя вказувало на те, що це була серйозна бійка, але на нижній щелепі, що була імплантованою, не було жодного синця чи хоча б сліду від ударів, які безсумнівно приходились і туди.

Штучна шкіра добре себе показувала і виправдовувала свою ціну. Крюгер навіть подумала, що було б непогано в майбутньому ще раз навідатись до Ткача у Малий Мінськ, щоб замінити декілька органів, шкіру та все те, що робить людину такою слабкою. Втім, із такими боргами це лишиться лише у думках. Потрібно ще постаратися, щоб не втратити те, що вже має.

— Іро, я заходжу! — двері одразу ж відчинилися, і за ними показався Ді.

Він виглядав куди краще за Крюгер, але хворобливий колір шкіри давав знати, що і йому було не просто після випитого вчора.

— Якщо вже заходиш так швидко, то можна і не попереджати, — промовила Крюгер та болісно для себе усміхнулась.

— Бляха, Іро, якого хріна з тобою сталося? — здивовано запитав Ді розглядаючи свою подругу. — Ігор то сказав, що відніс тебе на другий поверх, але я думав, що ти налигалася як у три рила, та і все. 

Крюгер не поспішала відповідати, а спершу знову подивилась у дзеркало та показала зуби, помітивши між них кров. Зуби на верхній щелепі були цілі, а на нижній вони були частиною імпланта, що робило їхню втрату практично неможливою.

— Побилась задля розваги, — відповіла вона зачинивши шафу. — Є що поїсти? Я, здається, з голоду вмираю.

— Ех, якби знав, то вирубив би тебе тією пляшкою, щоб лежала без тями та проблем собі не шукала на сраку, — сказав Ді та змахнув рукою. — Йди за мною, будемо снідати. Але спершу покажу тобі ванну кімнату, бо вона тобі зараз потрібніша за їжу.

Вийшовши із кімнати, Крюгер оглянулась та побачила, що на другому поверсі був великий зал, і лише дві малі кімнати по кутках, одна із яких тепер належала їй. А інша, мабуть, була домом для Ді.

Все навколо виглядало так, наче вже із десяток років потребує ремонту. 

— Ти давно прокинувся? — запитала Крюгер йдучи за своїм другом до першого поверху. — Виглядаєш просто жахливо.

Там було порожньо та тихо, наче і не було жодного хтивого бармена та двох офіціанток. А про бійку нагадували лише плями крові на підлозі та відро із водою поруч. 

— Все ще краще за тебе, — кинув сердито у відповідь Ді та зайшов у замасковані під стіну двері на першому поверсі. 

Ці двері й справді було складно розгледіти, але, як виявилось, за ними не було чогось секретного. Це був підвал, у якому знаходилась ванна та дві складські кімнати, що були підписані як «пійло» та «дороге пійло». 

— Коли мені братись за роботу? — запитала Крюгер як тільки Ді показав їй де знаходиться ванна та вже пішов нагору.

— Спершу відмийся, бо від тебе смердить! — прокричав не зупиняючись Ді та посміявся. — Там і аптечка є, над умивальником! 

Крюгер, зачинивши за собою двері, почала повільно роздягатись, весь час шиплячи від болю. Під одягом синців було ще більше, ніж на обличчі, але це не сильно непокоїло її, адже подібні наслідки веселих гулянок були у її воєнному житті доволі часто.

Немає нікого безвідповідальнішого, ніж солдат без діла та одразу після отримання платні. У більшості найманців не було нічого окрім себе самих та побратимів, а значить і гроші на їхніх рахунках не затримувались.

Крюгер навіть іноді пригадувала слова одного старого найманця на тему того, що із таким непередбачуваним життям краще спускати гроші на випивку та секс в один день, ніж померти в бою так і не повеселившись як слід, залишивши купу грошей які вже не використаєш. Подібна звичка засіла у багатьох найманцях, і ледь залізши у ванну, Крюгер вирішила, що пора від неї здихатись. Насправді якби не можливість отримати зброю за перемогу у бійці, то вона б і не брала участі. Її гвинтівка так і залишилася на полі бою, а без зброї вона відчувала себе неповноцінною та в постійній небезпеці.