Розділ 1. Втрата війни

Панічні крики ненависного всіма командира мало чим поступались свисту ворожих мін, і було складно сказати, що саме сержант Крюгер хотіла чути найменше. Командиром його призначили зовсім нещодавно, та він вже встиг погубити немало підлеглих своїми дурними наказами. І ось тоді, коли бійці, сидячи в траншеях, сподівалися на те, що у ворога міни не обладнані керованим оперенням, їхній командир продовжував кричати мотиваційні, на його думку, промови.

Невже він і справді думав, що найманцям було діло до патріотизму чи відданості корпорації? Вони тут лише заради грошей та можливості забути минуле.

Цей бій повинен був бути останнім на цій війні, і не мав затягнутись на декілька днів. А натомість підрозділ Крюгер ховався в траншеях та окопах від ворожого обстрілу, чекаючи на підкріплення, що мало ось-ось підійти. Через ворожу диверсію танки, що мали прикривати собою наступ бійців, тепер мусили накинути немалий гак по дорозі до поля бою.

Та врешті решт в брейнлінках найманців пролунало те, на що всі й чекали:

— Броня на підході! — вперше за останні дні голос командира не викликав у Крюгер бажання пристрелити його. — Прихід за дві хвилини!

Бійці по обидва боки від неї зарухались, а деякі із них вперше за сьогодні підняли голови. Сама сержант Крюгер теж не стала марно витрачати час, і взялась за гвинтівку AstraGW-74, куплену на особисті гроші. Кожен найманець намагається як можна скоріше здихатись від виданого командуванням низькоякісного сміття та придбати щось, що і справді може захистити від поранення та вбити ворога у відповідь.

Взявшись за руків'я гвинтівки, цим самим вона активувала її процесор балістичного обчислення, що допомагав вести стрільбу використовуючи рикошети та брати майже ідеальне упередження. 

Ще якась мить очікування, і неподалік почулось гудіння електричних рушіїв танків. Керуючись досвідом, Крюгер могла із впевненістю сказати, що це були танки Varta-3m. Їхні двигуни ревіли сильніше за будь-чиї інші, переважно через велику кількість активних систем захисту на борту.

Тоді це здалось бійцям гарним знаком, адже йдучи позаду цих машин, можна було бути впевненим в тому, що доживеш до завтрашнього походу в бар, щоб відгуляти перемогу. Ці машини мали гарну репутацію і нещодавно були знову модифіковані. І коли вони проїхались над позиціями солдатів, осипаючи їм на голову землю, Крюгер віддала наказ своєму загону:

— За броню! — ніхто не ослухався її наказу, і лежати в траншеї продовжили лише ті, хто не пережив попередній обстріл.

Ворожі міни продовжували свистіти над полем бою, але тепер вони не досягали землі й вибухали на достатній висоті, щоб не стати летальними для когось із людей. Танки, за якими йшла піхота, без проблем перехоплювали їх, розстрілюючи зенітними установками. Іноді здавалось, що це не міни вибухали в небі, а десятки зірок схожих на сонце спалахували одна за одною та одразу ж гаснули. 

Після цих вибухів на землю падали тисячі уламків, які, наче важкий дощ, ударялися об солдатів та броню танків. Цей шум не глушив, але діяв на нерви та змушував сподіватись на надійність зеніток техніки.

Та крім цих голосних вибухів пролунав і менш слабкий – машина, що вела за собою бійців праворуч від Крюгер, раптом зупинилась. Її корпус почав іскрити та диміти. Двигун не витримав навантаження різних модифікацій, що давно вийшли за межі можливостей ходової. Солдати, які ховались за її захистом, тепер повинні були перебігти до найближчих танків, і в бік загону Крюгер побігло лише двоє.

Та тоді їм не пощастило, і ворог очікував на перебіжчиків, через що їх одразу посікло градом куль. На жаль для них, всі вже встигли використати свої димові гранати днем раніше, а нових тиловики ще не встигли прислати.

Танки почали стріляти у відповідь, що означало — до ворожих позицій вже недалеко. Через велику масу машин і слабке озброєння, яким пожертвували на користь захисту, віддача від стрільби ніяк не вплинула на швидкість, але самі по собі танки ледь повзли. В ту мить, коли зенітні установки ледь не почали захлинатися від непосильного для них темпу стрільби, із брейнлінка знову почувся голос командира, що одразу дав все зрозуміти:

— Попереду рій дронів! — це і стало початком кінця.

Дронів було занадто багато, і з кожним знищеним їх ставало все менш видно, через велику кількість диму та пилу, що здіймався не десятки метрів в повітря. Навіть техніку та солдатів, що йшли зовсім поруч, не було видно через цю димову завісу. Хіба що в ті моменти, коли з-за неї проглядалося полум'я від підбитих танків.

В цих дронах було менше вибухівки, тому і шкоди вони завдавали не так багато, як могли б. Та на заміну вибуховим речовинам, ворог додав в них якийсь порошок, що заважав працювати навіть оптиці в очах солдатів, через що ті ніяк не могли допомогти танкам знищувати падаючі дрони. Саме для цього і потрібні були балістичні процесори у гвинтівках, але вся ця дорога зброя виявилась недієвою проти примітивних методів.

Врешті-решт танк, який захищав загін Крюгер, зупинився після прямого влучання міни. Машина втратила зв'язок з оператором і тепер виконувала лише автоматизовані функції.

— Міха, спробуй взяти керування на себе! — голос Крюгер тремтів від страху, але вона з усіх сил трималась здорового глузду, щоб не приймати необдуманих рішень.

— Зараз спробую! — відповів він, після чого приєднався до нерухомого танка через брейнлінк інженера, вживленого при підписанні контракту.