Глава 4

Зої хотілося вийти до іншої кімнати. Гордій кричав так, що дівчина здригалася ледь не від кожного слова.

- Ти розум взагалі маєш, Катю?! Що?! Що спільного в тебе з цим паскудником?! Про що ти з ним розмовляла?! Говори негайно!

Катя стояла перед братом з опущеною головою. По її щоках текли сльози, вона була червоною, як рак.

- Чому?! Ну, чому ти постійно встряєш у якісь неприємності? Нам вже набридло з батьками день і ніч пильнувати тебе!

- Так може досить пильнувати! Я вже доросла!

- Доросла?! Вони на людей нападають і залякують їх, а ти спілкуєшся з ними!

- Я не спілкуюся! Ми просто хотіли, аби вони Зою провчили…, – Катя з жахом усвідомила, що тільки-но бовкнула, і одразу поглянула на дівчину. – Зою, пробач, я не думала, що вони діятимуть, ми лише поговорили, грошей ніяких не давали! Лише поговорили, чесно!

У Зої аж стиснулося все всередині. Чого-чого, а такого вона точно не очікувала почути. Гордій вилаявся на всю квартиру і відійшов до вікна, аби хоч трохи вгамуватися.

- Це сталося тієї ночі, коли я написала тобі. Ми зустрілися у парку і просто поговорили. Нам треба було дістати гроші.

 - То ти ще й з дому вночі тікаєш?! – очі у Гордія вже аж палали від гніву.

 - А ви не залишаєте мені вибору!

 - Катю, що це за хлопці? Звідки ти їх знаєш? – Зоя намагалася зберігати рівновагу. – І ти сказала, що «вам» треба було дістати гроші. З ким ти була?

 - З Ніною. Це вона їх знає. І коли я сердилася на тебе, вона сказала, що є хлопці, які за гроші можуть налякати будь-кого. Ми хотіли помститися тобі. Але вони забажали чималу суму, тож я відмовилася від цього задуму. Я не платила їм нічого, присягаюся!

- Ти не платила, а от Ніна – під питанням.

- Де живе твоя подруга?

Незабаром Зоя та Гордій розмовляли вже з Ніною. Вона, як і Катя, плакала, просила вибачення, але зізналася, що поцупила у батьків гроші і заплатила хуліганам, аби вони налякали Зою. Вона присягалася, що зробила це до того, як почала тренуватися з нею, а тепер сильно шкодує і кається.

- Що робити, Гордію? Якщо ми розповімо поліції про Ніну та Катю, їх притягнуть до відповідальності за співучасть.

- Дурепи малі! Треба дізнатися у Ніни, як вона вийшла на тих хуліганів. Я спробую зв’язатися з ними і замовити їм…скажімо…Ярослава твого!

- По-перше, він не мій! А по-друге, мене він зрадив, але чому ти до нього так ставишся?

- Дратує тому що! Вчинив як справжній покидьок!

- Він і є справжній покидьок, але ж не приманку з нього робити.

- Та нічого з ним не станеться. Я попереджу хуліганів, коли він повертатиметься додому, скажу, що доплачу за терміновість. А ти попередиш Ярослава про наш задум, хай допомагає, хоч якась компенсація за твої сльози. Я зателефоную своєму товаришу, аби поліція долучилася. Нехай чатують десь поблизу та беруть їх «тепленькими».

- Слухай, ти не ображайся, але все це на фільм голлівудський схоже. Гадаєш, вони такі дурні?

- Гадаю, що нам треба спробувати. Проте все одно залишилися питання набагато складніші.

- Хто поцупив мою програму і чому мені надсилають кошти? Так, сумніваюся, що дівчата якось причетні до цього.

- Я теж. Отже, є інший ворог. Заяву до кіберполіції ти ще не встигла надіслати?

- Ні. До речі, через всі події я зовсім забула сказати, що YouTube задовольнив моє звернення і видалив перше відео.

- Гаразд, зараз зателефоную знайомому програмісту, можливо щось підкаже.

Гордій розмовляв недовго. А потім почав засипати питаннями Зою:

- Хто міг скористатися твоїм ноутбуком?

- Ніхто. До нього взагалі ніхто не підходив, окрім мене.

- І ти його нікому не давала?

- Ні.

- Флешку давала комусь, а потім працювала з нею на своєму ноутбуці?

- Ні.

- Може в ремонт віддавала?

- Ні. Він весь час…, хоча постривай, десь місяць тому в мене були проблеми з антивірусом. У пані Ірини чоловік програміст, тож я приходила до них в гості, аби він мені інший встановив. Але…це якась маячня. Він би не встиг та й навіщо воно йому?

- А от зараз з’їдемо до них і дізнаємося.

Пані Ірина здивувалася несподіваним гостям. Вони з чоловіком були вдома вдвох. Зої нервувала страшенно, вона й так почувалася винною за те, що підозрювала пані Ірину, як говорити тепер такі страшні речі про її чоловіка? Добре, що Гордій був впевненим і не церемонився. Тільки-но їх запросили до кухні він так і сказав, що їм відомо, хто викрав та незаконно розповсюджує інтелектуальну власність в Інтернеті.

Пані Ірина схопилася за голову, а її чоловік, пан Святослав, просто мовчав.

- Якщо ви мовчатимете й далі та не зізнаєтеся, ми подамо заяву до кіберполіції. Там легко й швидко знайдуть порушника, справи, що стосуються піратства, досить популярні тепер. А тут ще й крадіжка інтелектуальної власності…