Глава 3

Наступного дня на рахунок Зої знову надійшло чотири тисячі гривень. Вона навідалась до банку і там дівчині пояснили, що відповідно до чинного законодавства готівкою анонімно можна поповнювати рахунки інших людей в сумі до п'яти тисяч гривень. Тобто комусь достеменно відомий номер її картки, але кому і навіщо воно потрібно? Дівчина хотіла заблокувати картку, але співробітниця банку порадила цього не робити і не чіпати ті кошти, аби потім можна було все довести.

Зоя розуміла, що без правоохоронних органів тут вже не обійтися, хоча перспектива їй не подобалася. Вона перепросила у пані Ірини за свою поведінку, але всієї правди не розповіла, бо вже нікому не довіряла. Жіночка хвилювалася за неї, запропонувала відпустку, але дівчина відмовилася, сидіти вдома їй точно зараз не хотілося.

Після робочого дня до неї в студію завітали Катя разом зі своєю подругою. Вона попросила, аби і Ніні Зоя теж дозволила танцювати разом з ними. Звісно Зоя не заперечувала. Вони чудово потренувались, а потім в гості несподівано завітав Гордій.

- Нам треба поговорити. І те, що я скажу, зовсім тобі не сподобається.

Зоя напружилася. Вона відпустила дівчат і приготувалася слухати.

- Спочатку про гарну новину. Я поговорив зі своїм другом дільничним, він сказав, що ти маєш рацію і з твого питання краще звертатися до кіберполіції, можна надіслати електронне звернення, у них на офіційному сайті є форма для заповнення. Але можна звернутися і у місцевий відділ поліції, твою заяву також приймуть та направлять до відповідного підрозділу.

Зоя видихнула:

- Щиро дякую тобі, Гордію. Сьогодні ж спробую надіслати електронне звернення. – Дівчині було приємно, що він виконав свою обіцянку.

- Ну, а тепер інша новина, від якої ти будеш не в захваті. Я підробляю діджеєм у нашому місцевому клубі і часто знімаю натовп на танцмайданчику, аби потім відео змонтувати під свою музику. А ще в мене дуже гарна пам'ять на обличчя, вчора я зустрів знайоме. Ну, краще тобі самій все побачити. – Чоловік дістав мобільний телефон, щось увімкнув і дав його Зої. На відео танцювало купа людей, але декого вона впізнала одразу: прямісінько у центрі натовпу разом з трьома дівчатами витанцьовував Ярослав. Хлопець обіймав їх, притискав до себе, нахабно мацав, а потім взагалі почав цілуватися з однією з них.

Зої було так неприємно, що вона аж відвернулася та повернула телефон Гордію. То он, який більярд з хлопцями! Дівчина вкотре отримала постріл у спину і від того, що він був від Ярослава, ставало ще болючіше й огидніше.

- Вибач, що показую тобі таке, але гадаю, ти не заслуговуєш, аби тебе дурили. Взагалі ніхто не заслуговує на таке.

Зоя намагалася стримати сльози, але вони її не слухалися. Дівчина так втомилася від усього, але треба було закінчити хоч одну історію. Вона витерла щоки і попросила Гордія переслати їй це відео. А далі з підписом: «Пішов ти!» адресувала його Ярославу. Чи стало їй легше? Навряд. Та принаймні вона позбулася зрадника.

- Можливо це він викрав твою програму?

- Ярослав її навіть не бачив і особливо не цікавився ніколи. Та й навіщо воно йому?

- Не знаю, від таких, як він, можна багато чого очікувати.

Зоя знизала плечима, вона не пам’ятала, аби Ярослав наближався до її ноутбука.

- А гроші тоді мені хто надсилає? Я взагалі не розумію, чи пов’язано це все між собою.

- Можливо й пов’язано. Треба якось спровокувати твого викрадача. Таке враження, що тобі хочуть за щось помститися.

- Але за що? Я нічого поганого нікому не робила.

- Я розумію, але для декого і хороше – то все одного погане. Тож треба подумати щодо провокації. В мене також є знайомі програмісти, попитаю в них, що і як.

- Дякую тобі, Гордію. Я не знаю, чому ти мені допомагаєш. Вчора взагалі, здається, ладен був прибити.

- Так…, вибач за руку. Я просто був страшенно розлюченим через сестру. Вона майже весь вечір та ніч тоді проридала. Вибач. А допомагаю, бо…, бо це несправедливо. Та й ти допомагаєш Каті, тож я допоможу тобі.

Між ними знову виникла тиша.

- Тебе провести додому?

- Ні, дякую. Хочу побути сама.

- Що ж, гаразд, тоді я пішов.

Зоя кивнула чоловіку у відповідь. Він хотів ще щось їй сказати, але побачив, що вона почала обирати музику для танцю, тому просто мовчки пішов.

Дівчина й справді танцювала. Довго танцювала. Вона вкладала у рухи весь свій біль. Люди танцюють не тільки тоді, коли їм добре, а й коли нестерпно сумно теж.

Була вже досить пізня година. Втомлена і розтоптана Зоя замкнула студію та попрямувала додому. Вона спустилася сходами і вийшла на тротуар, але несподівано почувся якийсь шурхіт. Зоя озирнулася. Нікого не було. Дівчина знизала плечима і повернулася, але перед нею невідомо звідки виник чоловік в масці. Зоя смикнулася і миттєво зірвала з нього маску. На обличчі незнайомця намалювався переляк, він точно не очікував, що вона так вчинить. Зненацька хтось позаду дівчини голосно закричав: «Тікаємо!». Вона не встигла озирнутися, бо чоловік, що був у масці, щосили штовхнув Зою і швидко побіг геть. Вона впала, а коли її голова торкнулася асфальту, навкруги все миттєво потемніло.