Глава 2

Нормально поспати так і не вдалося. Різні думки разом з підозрами носилися в голові буревієм. Під ранок Зоя почувала себе так, наче її випрали разом з речами. Зате в неї з’явилася ідея, як потрапити до закритого профілю хейтерки. Зоя створила новий акаунт. Чоловічий. Вона обрала світлина Ярослава, де хлопця не дуже видно, принаймні так одразу і не скажеш, що то він. Додала друзів зі свого старого профілю, про який майже ніхто не знав, позичила трохи спортивних підписників у свого хлопця, і подала заявку у друзі до загадкової хейтерки. Якщо це дійсно дівчина, є вірогідність, що її зацікавить рельєфний красунчик.

І Зоя не помилилася. Через декілька годин її фейковий чоловічий профіль збагатився на одну подругу. На вигляд дівчина була ще школяркою, полюбляла малювати, мала яскраву зовнішність і досить милі риси обличчя. Навіть не віриться, що вона спроможна так сипати гнів незнайомій людині. Зоя побачила, що у молодої хейтерки багато світлин у парку, а парк цей знаходиться прямісінько біля однієї з місцевих шкіл.

- Все зрозуміло. Ось тепер побачимо, що ти мені в очі скажеш. – Зоя й сама розгнівалась. Можливо ця дівчина якось причетна до крадіжки танцю, хоча, як саме, уявити важко.

За годину Зоя чатувала у затемнених окулярах у парку біля школи. Урок нарешті закінчився і більшість школярів повиходили на перерву на вулицю. Довго чекати не довелося, Зоя одразу впізнала нахабну хейтерку, вони разом з подругою щось жваво обговорювали, спускаючись зі сходів.

- От ми зараз й познайомимося! – та дівчина встигла зробити лише декілька кроків, як їй знову зателефонувала Ніка.

- Як ти невчасно, навіть не уявляєш!

- Що, сходинки до слави прокладаєш, ніколи й з подругою поговорити? Але маю зізнатися, вчорашня хитрість з тим відео – гарний хід.

- Я знову тебе не розумію, Ніко. Яка ще хитрість?

- Слухай, може досить вже прикидатися? Чи тебе знову обдурили? Капець! Я вже й сама заплуталась! Тримай краще нове посилання, переглянеш, потім сама зателефонуєш і поясниш, як захочеш.

Через декілька секунд Зоя отримала посилання. Воно спрямувало її на новий канал YouTube, на якому було опубліковано відео вже з наступним танцем з її програми…

Зоя, ніби постріл у самісіньке серце отримала. YouTube ще не розглянув вчорашню її скаргу, як викрадач знову дав про себе знати. Все повторилося, текст під відео такий самий, з проханням повторювати та позначати Зою. Тільки назва каналу інша, яка взагалі їй ні про що не говорила.

Несподівано пролунала мелодія, телефонувала власниця танцювальної студії, де Зоя працювала. І тут різка думка запалала в її голові, наче смолоскип. Дівчина не зволікала ані хвилини, вона миттю попрямувала до студії.

Пані Ірина як завжди виконувала балетну розминку перед уроком, вона також викладала у своїй студії. Зоя добряче її налякала, бо увірвалась до залу, як вихор.

- Де вони?! Де? Тут? Чи може тут? – Зоя кидалася від одного закутка до іншого, уважно вдивляючись у стіни та стелю.

- Зою, люба, хто вони?

- Камери! Де вони? Звідки ви за мною спостерігали? Зізнавайтеся!

- Які камери? Зою, про що ти?

- А, тобто ви не розумієте? Поцупили мої танці, а тепер вдаєте саму невинність. Ви знімали мене прихованими камерами! І як я одразу не здогадалася! Кажіть, де вони? За дзеркалами?

Очі у пані Ірини збільшились вдвічі, як не втричі. Вона дивилася на Зою геть розгубленим поглядом. А коли та підійшла до дзеркал, аж схопилася за голову.

- Дівчинко моя, та що з тобою коїться?

- Я вам не дівчинка! – Зоя закричала так сильно, що й сама злякалася, вона вперше в житті дозволила собі таке. Але вчасно схаменулася, адже згадала, що другий танець знімала не у студії.

- Вибачте..., вибачте мені, будь ласка! – дівчина вискочила з зали, перш ніж пані Ірина встигла хоч ще щось запитати. Зої здавалося, що вона починає божеволіти. Куди бігти? Що робити? Ярослав..., до речі, а чому Ярослав ще не зателефонував? Дівчина зупинилася, віддихалася і перша набрала його номер. Він довго не відповідав, але нарешті вона почула його сонний голос. Краще б він не відповідав, а ще краще – більш цікавився проблемами своєї дівчини. Зоя не стримувала своїх емоцій, вона вилаяла Ярослава на всі заставки і кинула слухавку. А далі..., а далі Зоя просто йшла, вперед і вперед, обдумуючи, що їй тепер робити та до кого звертатися.

Дівчина й сама не зрозуміла, як знову опинилася у тому самому парку, звідки нещодавно втекла. Вона купила собі кави, присіла на лавку і вирішила чекати закінчення навчального дня. Зоя кожного разу здригалася, коли лунав дзвоник, а потім уважно пильнувала, хто виходить зі школи.

Нарешті її юна хейтерка з’явилася у полі зору. Вона знову була разом з подругою, дівчата неспішно прямували в інший бік. Ну, а Зої цього тільки й треба було. Вона перекинула сумку через плече і вже хотіла зробити крок, але її хтось міцно схопив за зап’ясток.

Зоя миттєво повернулася і побачила перед собою незнайомого чоловіка. Він був високий, міцний тілом, мав коротку стрижку і татуювання майже на всю руку. Незнайомець виглядав суворо, а його погляд так і випромінював роздратування.

- Що ви собі дозволяєте! Ану відпустіть мене негайно!