НОВЕЛА 12 БРИТАНСЬКИЙ ЛОРД

Сьогодні хата Симоненків аж сяяла від наведеної чистоти, адже це був особливий день для них. Донька приведе знайомити майбутнього зятя із батьками, а ті, своєю чергою, хотіли справити якнайкраще враження, тому ще за пів години вже чекали дітей біля воріт.

Та зустрічали гостей не лише вони, а й пахощі домашнього хліба, власноруч запеченого в печі. Незабаром біля двору зупинилося таксі, з якого вийшов ошатний молодик у строгому костюмі. Відчинивши пасажирські двері, він подав руку своїй нареченій Марині. Дівчина, вийшовши з авто, підбігла до батьків, кинувшись їм в обійми.

Після цього вона познайомила їх з Олівером — тим самим британським зятем. Як виявилося, він ще й благородної крові: Олівер розповів ламаною українською, що має титул графа і у Британії згодом отримає гарну частку спадку.

Батьки трішки здивувалися, що британський лорд працює в черкаському «МакДональдзі», але виду не подали — діти самі розберуться. Господарі максимально люб’язно повели гостей до столу в саду. Там уже досмажувався шашличок та рибка на мангалі, а на самому столі красувалися салати, пампушки, булочки, домашній хліб і купа інших смаколиків.

Та Олівер попросив для початку чашечку кави, але без кофеїну. Банальна річ, яка є в кожному британському домі, за його словами. Однак розповідав чоловік про це з таким захватом, ніби мова йшла не про каву, а про державну таємницю, яку йому розповіли по секрету. Він дуже мило, але все ж награно посміхався, оскільки був упевнений, що такого продукту просто немає в домі батьків Марини.

— А чому без кофеїну? Теж тиск скаче? Ви ж такий ще молодий, — стурбовано запитала мати. — Проблем не маю, але за здоров’ям слідкую, — відповів зять.

Тетяна Олексіївна посміхнулася і сказала, що зараз принесе йому напій. Вони якраз недавно купили нову пачку і навіть ще не розпаковували, але на ній написано «Люкс», а їм для зятя нічого не шкода.

Британець косо посміхнувся. Віталій Іванович якраз виклав м’ясо на найбільшу тарілку і почав припрошувати дітей, розповідаючи про древній рецепт маринаду, який у їхній сім’ї передається ще від 1582 року. Це дуже здивувало Олівера, адже навіть відомості про його родинне дерево були значно скромнішими. Виходило, що сімейний рецепт маринаду його нареченої був давнішим щонайменше на 100 років за його рід!

Тим часом мати вже несла зятеві той самий «люксовий» напій у чашці на блюдечку. Спробувавши його, Олівер здивувався іще більше. Буквально кілька тижнів тому вони з Мариною були у доволі-таки дорогому ресторані з вишуканою їжею і замовляли каву, яка мала ідентичний смак, от тільки коштувала вона в сім разів дорожче за звичайну.

— Оу, то у вашому селі знають толк у каві? Звісно ж, не така, як у нас в Британії, але непогано, — здивовано, однак із ноткою зневаги запитав Олівер,розглядаючи домашній хліб так ніби це щось із іншої планети,чоловік обережно відламав шматочок і понюхав щоб переконатися у тому що це взагалі можна їсти

• Який смачний ,як колись бабуся пекла, — доволі голосно сказала Марина відкушуючи шматок запашного хліба,вона намагалася змістити увагу на себе , — ммм,а м’яско яке,спробу коханий

 — Так, так! І мені подобається цикорій. Головне, що ціла пачка коштує як одна чашка кави у ваших отих модних ресторанах. Тиск не підіймає, але тонізує — що то український продукт! Мені теж дуже подобається, — додав батько, хильнувши чарку.

— Цикорій? Що таке цикорій? — здивувався Олівер.

— Я тобі згодом поясню, — сказала Марина, знову намагаючись перевести тему, оскільки розуміла, що може початися конфлікт.

Та от батька вже було не зупинити:

 — Олег! А от чи є у вас в Британії якісь традиції?

— Олег? Я — Олівер! — незадоволено буркнув зять. Він хотів продовжити, та Віталій Іванович перебив його:

 — А от у нас в Україні, та й особисто в нашій родині, є древня традиція. Подейкують, що тягнеться вона ще з часів Київської Русі, та брехуном бути не хочу, адже то лише чутки. А от за часів козацтва вона точно була!

Що Марина, що мати самі не розуміли, про що говорить батько, але він доволі цікаво почав розповідати, тому вони мовчки слухали. А батько ж продовжив:

 — Ну так от! Все доволі просто! Щоб довести, що ти справжній чоловік, треба зробити отаке…

Батько аж сам завагався, бо почав вигадувати на ходу, а в голову нічого не приходило, тому намагався імпровізувати як міг:

 — Береш, значить, шматок хліба чорного, а на нього… — очі забігали по столу.

Олівер самовдоволено спостерігав за цією виставою, відчуваючи себе лордом, перед яким виступають блазні. Та батько вже кинув оком на невеличку жовту баночку і посміхнувся: — …а на хлібчик — нашого українського масла, та побільше!

Кажучи це, батько щедро насипав гірчицю на хліб, елегантно розмазуючи її. — Юкрейніан масло, Олежку! Потім береш чарку, приправляєш її перчиком свіжомеленим, випиваєш і одразу маєш з’їсти бутерброд. Якщо вийде — значить, гідний бути козаком. Якщо не вийде, дитино, то поїдемо по сіно.

Кажучи це, батько вже доїдав бутерброд. Обличчя злегка почервоніло, але він навіть не зморщився. Мати сказала, що піде до хати, Марина намагалася пояснити, що Оліверу не обов’язково виконувати ці «традиції», та британець уже ввійшов в азарт.