НОВЕЛА № 11 ПРОСТРОЧЕНЕ КОХАННЯ

Катерина — симпатична бізнес-вумен, власниця невеличкого магазинчика в селі. Дохід хоч і не такий, щоб купувати острови, але на стабільне «з маслом» вистачало. У свої тридцять два вона здавалася втіленням успіху: чоловік, дитина, власна справа.

Всього досягла сама і дуже цим пишалася. Щоправда, ціна того успіху була високою: з раннього ранку до пізньої ночі вона в магазині. На сім’ю лишалися крихти часу. Коли Катя приходила — дитина вже спала, коли йшла — дитина ще спала. Чоловік Сергій від такого графіка був не в захваті, проте й допомагати не поспішав.

Він же «мужик», а значить, його справа — стратегічний контроль. Час від часу він заходив у магазин, кидав хазяйським оком по полицях і вигрібав гроші з каси. Називав це гордо — «інкасація», після чого зникав у невідомому напрямку. Катерина особливо не протестувала: Сергій нібито за дитиною дивився, гаджети купував... А от продукти, комуналка та все інше — то вже на ній. Сергій же любив випити й гарно закусити, а от поговорити їм було ні про що: Катя марила торгівлею, а Сергієві ті накладні були до лампочки.

Іскри між ними давно не було — лишилася тільки звичка, та й та якась кострубата. Сергія бісило, що торгові представники пригощають дружину кавою, а клієнти фліртують. Вона чи то підігравала заради виручки, чи то їй справді подобалося... Він нічого не міг вдіяти, бо «така робота».

Звісно, хотілося б бути поруч, вести сімейний бізнес... але тоді не лишиться часу на «культурну програму» з друзями на риболовлі. Тільки Катерина за поріг — Сергій на річку. Синові суне сотню на сухарики, щоб не скиглив, а сам повертається за сорок хвилин до приходу дружини: нашвидкуруч щось зварить (або й ні) і вкладається спати.

Рибу він приносив рідко, зате «культурна програма» розширювалася. То в човні заснуть, течія підхопить судно і попливуть вони невідомо куди, прокидаються в плавнях серед очерету, починають грбести і розбиратися де ж вони — виявилося у сусідньому селі, то ще щось утнуть. Спочатку хоч снасті носили для алібі, а потім вирішили — навіщо зайва вага? Краще взяти більше закуски та оковитої.

Згодом «риболовля» в сусідньому селі стала традицією. Там і компанія весела, і будиночок знайшовся — можна «вудити» навіть у завірюху. Там же Сергій зустрів Світлану. Вона була значно старша за Катерину і далеко не модель, зате з нею можна було поговорити «по душах» і хильнути без зайвих докорів сумління. Не те що Катька з її вічними заборонами та балачками про терміни придатності ковбаси.

Але Сергій був конспіратором: хоч грім, хоч блискавка, він завжди повертався додому раніше за дружину. Катерина нічого не підозрювала. Власне, десь глибоко в душі їй було вже все одно. Вона й сама боялася зізнатися, як їй приємно спілкуватися з торговим представником Романом. Той і пожартує смішно і комплімента зробить, і вітрину відремонтує за потреби — не те що законний чоловік.

Жили як чужі: пара загальних фраз, фальшива посмішка за вечерею і сон спина до спини. Катерина все частіше думала: заради чого це все? Вона почувалася не жінкою, а рабом на галерах. І коли Роман покликав її «на шашлики», вона вирішила: «Буде що буде». Сергієві нічого не сказала — не бачила сенсу.

Так і почалося: вдень вона у Романа, він — у Світлани. А вечорами грали в «щасливе подружжя». Та невдовзі друзі «донесли» Сергієві: біля твоєї Катьки якийсь бородатий з папкою постійно крутиться. Сергія розлютило: як вона посміла йому зраджувати?!

Світлана, бачачи, що коханець не в гуморі, швиденько провела «сеанс психотерапії». Притисла його до грудей: «Дурепа вона, Сергію! Втратила такого золото-чоловіка! Сама винна, а я тебе завжди підтримаю». І саме Світлана підкинула ідею: помста — це страва, яку подають холодною. Катерині більше немає місця в житті такого «імператора».

Сергій погодився. Він же «все для неї робив», а вона... Вирішив піти тихо, але ефектно. Покликав друзів, і того ж дня до будинку під’їхало кілька старих автівок. Чоловіки вигребли все, що могли підняти. Щось Сергій роздав друзям за «роботу», решту перевіз до Світлани.

Як дивитися в очі сину, який повернеться зі школи в порожні стіни? «А нехай Катерина про це думає! Я його десять років няньчив, тепер її черга!» — розсудив месник.

Але село — то велике вухо. Звістка про пограбування долетіла до магазину миттєво. Катя навіть двері не закрила — застрибнула в бус до Романа, і вони полетіли додому.

Сказати що Катерина була ошелешена — це просто промовчати. Сергієві друзі виявилися настільки господарськими, що навіть розетки повиривали. Красиві ж, імпортні, «під мармур»! Чого добру пропадати? Злочинці розминулися з господарями всього на десять хвилин. Викликали поліцію, почали оформляти протоколи — справа серйозна, груповий грабіж.

Тим часом Світлана запропонувала Сергієві: «Заїдьмо в магазин, скажемо їй в очі, що все скінчено». Приїхали — двері навстіж, нікого немає. І тут Сергія осінило: «Геніально! Зробимо ще одну ходку!». Почали пхати в машину горілку, ковбаси, провели фінальну «інкасацію» каси й задоволені поїхали святкувати.

Адреналін так пер, що Сергій відчув себе «королем системи». Він сповна відплатив за роки «мук»! Коли розвантажили добро, він, попри вмовляння Світлани, вирішив зробити третій рейс — жадібність перемогла обережність. Друзі відмовилися, тож він сам сів за кермо і погнав до магазину.

А там уже Катерина з поліцією переглядають камери. Сергій заходить і намагається зіграти «глибоку стурбованість»: мовляв, примчав на допомогу! Але офіцер лише втомлено зітхнув: «Кінчай комедію, артист».