НОВЕЛА № 10 ЧАТ НАВИВОРІТ

Щоб скоротати час, Вітя сидів в анонімному чаті для знайомств. Хотів знайти цікавих людей та приємно провести час — принаймні саме так він виправдовував себе, хоча десь глибоко в душі надіявся знайти своє кохання. На звичайні сайти знайомств хлопець боявся заходити, оскільки і фотографій нормальних не мав, і зазвичай отримував тонну негативу на свою адресу або ж його просто ігнорували, що іще більше било по самооцінці.

Його дратувала несправедливість, адже у дівчат купа уваги просто так, просто тому, що вона дівчина. А Вітя мав і вислухати, і розвеселити, і підтримати, а в результаті, як тільки бачили його фото, просто видаляли чат. Хоча розмова йшла доволі добре, був і флірт, і спільні інтереси, та от обличчям хлопець геть не вийшов — принаймні саме так він думав, аналізуючи кожного разу нові знайомства.

Він розумів, що краще не шукати дівчат в інтернеті, а спілкуватися з одногрупницями чи іншими дівчатами з універу, та духу не вистачало навіть заговорити, хоча в переписці він доволі успішно жартував і навіть намагався зваблювати.

У відео, яке хлопець знайшов в інтернеті, йшлося про те, що варто спочатку зайнятися собою: знайти хобі, налагодити фінансовий потік, а вже тоді шукати стосунки. Загалом Вітя цим і почав займатися. Хлопець вивчив ази монтажу і виставив оголошення на OLX про те, що змонтує короткі відео за символічну плату. В нього навіть було кілька замовлень, після яких клієнти залишилися задоволеними.

Та юна душа просила жіночої уваги, тому хоча б через анонімний чат він намагався отримати бодай її крихти, розуміючи, що по той бік екрана може сидіти хто завгодно і слова, написані в чаті, в більшості випадків не відповідатимуть дійсності.

Порада блогера дійсно спрацювала, і в голові хлопця почали з'являтися думки на кшталт: «А на що я взагалі витрачаю свій час? Вечір витанцьовування і намагання догодити, щоб на ранок навіть чату не знайти, бо дівчина видалила його для обох. А вечір посидів би — і якусь навичку освоїв би або замовлення якесь виконав».

Він дуже гордився, що в голові з'являлися такі думки, та все одно знову і знову намагався, знову і знову знайомився, змінюючи підходи й усвідомлюючи, що треба змінювати місце знайомств, однак то було занадто страшно. Хоча все ж практика дала якісь плоди: декілька дівчат спілкувалися з ним приблизно тиждень, ще одна — близько місяця, і загалом вони були б готові спілкуватися далі, якби не відстань, адже одна із них була з Казахстану, інша — десь з-під Чернігова, а третя — з Білорусі.

Але Вітя бачив ріст і вже пишався собою, хоча йому було боляче дивитися на щасливі пари, які ввечері прогулюються, тримаючись за руки. Він зі своїм віртуальним коханням так не зможе, та хоч щось змінити просто боїться. Він і сам не до кінця розумів, чого саме боїться, однак все одно не міг нічого вдіяти.

Черговий раз знайомлячись, він не розраховував ні на що, адже це могла бути розмова на кілька хвилин із типовими питаннями: «Як тебе звуть? Скільки років? Та звідки ти?». А Віктор часто любив створювати нові особистості залежно від настрою: він міг розповідати про те, що він військовий, а міг — що фермер. Цього разу сказав, що працює в офісі, хоча сам розтоплював грубу в хаті. Та для дівчини по той бік екрана він представився простим одеським роботягою: мовляв, працює та навчається, а у вільний час любить монтувати відео.

А дівчина на диво сама запропонувала продовжити спілкування і залишила свої контакти. Так мало-помалу вони почали спілкуватися. Час минав швидко, дівчина ділилася своїм життям. Як виявилося, вона теж студентка, але поки не працює, живе в Ростовській області та має родичів в Україні. Їй було дуже цікаво з Вітьою, та й українську вона чудово розуміла, хоча от батьки запевняли її, що в Україні станом на 2021 рік уже ненавиділи всіх росіян. Вітя ж запевняв, що це нісенітниця і більша частина Одеси розмовляє російською.

Він дійсно навчався в Одесі, тому не брехав. Здебільшого він чув там російську, що сильно різало йому вухо насправді, оскільки сам він був з україномовного регіону, та великих складнощів хлопець не відчував — кожен розмовляв, як йому зручно, і всі розуміли один одного.

Тому Аня (саме так звали нову, хоч і віртуальну, а все ж дівчину Віті) навіть запланувала по завершенню навчання переїхати до Одеси, адже і до моря близько, і місто красиве, та й кохання всього її життя тут — Вітя казав, що планує залишатися в Одесі.

Його бентежив той факт, що він збрехав Ані про роботу, тому пообіцяв собі знайти її в Одесі до приїзду дівчини, який мав відбутися вже цього літа (2022 рік). А поки вирішив сказати, що звільнився, адже все одно сесія закінчилася і він їде на зимові свята до батьків.

Так пройшли зимові свята. Вітя активно шукав роботу, та мало компаній готові були взяти студента. Хоч у вакансіях так і писали, та зазвичай відмовляли через відсутність досвіду, ну а офіціантом чи касиром Вітя просто не хотів працювати, та й батьки відмовляли.

З Анею вони стали близькими як ніколи, говорили і вдень, і вночі. Вітя давав поради зі свого досвіду і щиро переймався за дівчину, коли у неї щось не виходило, намагався допомогти. Вона аналогічно підтримувала хлопця у всьому.

Однак лютий 2022 року вніс свої корективи: вторгнення Росії змінило все і назавжди. Як у глобальному сенсі, так і в житті простих людей. Тепер дорогу до України Ані було закрито назавжди, та це не зупинило її кохання, та й Вітя не відмовився від своїх слів і обіцянок. Хоча тепер із роботою було втричі важче, та й замовлень для монтажу відео стало в рази менше. А страх війни і повна розгубленість просто вибивали землю з-під ніг.