НОВЕЛА № 9 БІОЗБРОЯ

Володимир, чоловік середніх років, що намагається вижити на мізерну пенсію у селі. Тримає город та невеличке господарство. Продає фрукти та овочі на базарі, щоб хоч якось прожити, такий собі звичайний сільський дядько.

Та однієї з ночей він не міг заснути через те, що місцеві молодики влаштували гулянку на березі річки. Вони голосно слухали музику, пиячили, та навіть лунали постріли, хоча чоловік не впевнений, що то були постріли, — можливо, така музика та звуки з неприємних.

Будинок Володимира знаходився якраз навпроти берега, практично через дорогу. Саме тому могло скластися враження, що гулянка відбувалася прямо в кімнаті, де спав Володимир, — аж настільки було гучно.

Чоловік зателефонував до поліції. Йому сказали очікувати приїзду наряду, поліцейські обов’язково з усім розберуться, та єдине, чого дочекався чоловік, — це сходу сонця. Вже час прокидатися, а він ще й не засинав, тому Володимир пішов до молодиків із проханням зробити музику тихіше або взагалі її вимкнути. Та молодики у не дуже ввічливій формі вказали йому на його місце та послали його куди подалі. Чоловік розсердився та знову зателефонував до поліції. Йому знову сказали чекати, але їхнього приїзду з цієї причини він чекає по цей день.

Володимир просто кипів усередині, а зовні здавався максимально холодним, адже помста — це страва, яка подається холодно. У його голові вже був геніальний план, кодова назва — «Біозброя». У селі гомоніли про свавілля молодиків та нічні гулянки, однак ніхто нічого не наважився їм сказати, здавалося, що й Володимир стерпів.

 Пройшов тиждень, ніби всі вже забули, однак цієї неділі як на базарі, так і в церкві балачки про одне й те ж.Лавки та столи на тому ж самому березі були рясно облиті лайном. Люди гомоніли: «Мабуть, якась баба, мужик начистив би рило, а таке могла втнути тільки жінка».

 Однак наш месник навіть не збирався приховувати, що цілий тиждень їв ріденьке та м’якеньке, щоб ходити ріденьким та м’якеньким. Назбиравши своє добро, чоловік навіть спеціально залишив свій витвір на сонці на кілька днів, щоб настоялося. У селі реготали всі — від старого до малого, та голові села було не до сміху.

Потрібно організувати прибирання ділянки, а ніхто за таке брудне діло братися не хотів. Тому голова викликав поліцію на Володимира. Силовики відреагували практично миттєво — вже за годину вони були у дворі месника. Та він був щиро здивований швидкості реагування поліції, він підозрював, з якої причини до нього завітали, однак все ж поцікавився, чому вони приїхали.

В голові промайнула думка: «Невже приїхали аж через тиждень?» Та вголос він її не озвучив. Поліцейські не стали панькатися та в доволі грубій формі оголосили підозру в скоєнні злочину. На що Володимир аж посміхнувся, але запитав, чи є фактичні докази, що саме він скоїв цей злочин. Здивуванню поліцейських не було меж, адже є купа свідчень, що підозрюваний сам зізнається у злочині.

Володимир заперечив це і написав заяву на сільського голову про наклеп і сказав, що якщо доказів немає, він нічим допомогти не може. Чоловікові дуже кортіло висловити своє незадоволення з того, що він неодноразово звертався до поліції, але його звернення проігнорували, і в той самий час за першим покликом голови села вони вже в його дворі. Однак він розумів, що, мабуть, не варто підіймати цю тему.

Поліцейські пішли з двору, а Володимир — до магазину, розповів продавчині про голову села. Він чудово розумів, що швидкість передачі інформації через продавчиню вища, ніж найшвидший супутниковий інтернет, та що там, можливо, навіть швидкість світла буде повільнішою за її довгий язик.

Це здійняло фурор у селі. Найближчих кілька днів люди лише про це й гомоніли: хтось додумував, хтось перекручував, а хтось просто намагався запам’ятати. У результаті від початкової версії залишилися тільки імена. Навіть події були викривлені настільки, що сценарії до найкращих голлівудських блокбастерів на тлі цього здавалися дитячою казкою.

А Володимирові тільки цього й треба: нехай всі знають, що з ним жарти погані і «біозброї» у нього вистачить на всіх. Все ж голова села організував прибирання місця злочину і звернувся до Володимира з проханням забрати заяву. Чоловіка обурило його прохання, оскільки коли голова викликав поліцію, то навіть не думав хоч би якось поговорити з чоловіком, а тут різко потягло його на діалоги. Тому Володимир сказав, що вимагає вирішити питання з нічними гулянками; щойно воно буде вирішене, він забере заяву. Якщо вирішено не буде, пригрозив іще однією заявою.

Повністю заперечував хоч якусь свою причетність до скоєного, однак сказав, що краще вже так, ніж те, що там коїлося раніше. Голова попросив запропонувати варіанти вирішення ситуації. Володимир сказав, що це не його розуму діло. Он виходить: у голови викликати  поліцію — нехай викликає; виходить, приходити у двір — от нехай іде до кожного та проводить виховні бесіди.

Голова лише зітхнув від тяжкої ситуації, пішов із двору зі словами: «Де ви взялися на мою голову?» Володимир відчував себе непереможним, королем системи та просто народним месником. Він показав їм усім. Однак совість все ж мучила його, адже не лише молодики влаштовували там гулянки, а й інші жителі села приходили туди відпочивати вдень. Проте після бою кулаками не махають. Що зроблено, то зроблено.

Щоб на душі стало легше, пішов відмолювати гріхи до церкви. Слухаючи все це на сповіді, священик ледь стримався, щоб не засміятися, однак поклав руку на плече Володимира і сказав, що його ціль виправдовує метод. Гріхи, звісно, дуже тяжкі, однак у мирському світі часто по-іншому не можна, та все ж наступного разу краще бути обачнішим і підходити до вирішення ситуації з холодною головою.