НОВЕЛА № 6 БЕТМЕН

Минулого тижня Михайлові стукнуло 27. З одного боку — він справжній молодець: свого часу старанно навчався, не прогуляв жодної пари, а в дипломі, червонішому за пожежну машину, красуються найвищі бали на потоці. Та коли почав шукати роботу, зрозумів: мабуть, усі недоспані ночі були марною тратою часу. Жоден нерв, витрачений на «вигризання» оцінок, просто не вартував того.

Ще на другому курсі він хотів шукати роботу,ходити на співбесіди, та батьки суворо заборонили. Мовляв, завершиш навчання — і всі двері відкриються самі, ще й влаштовуватимеш тоталізатор на бійки між роботодавцями, які вишикуються в чергу за таким цінним фахівцем. Вони мали б чекати його одразу біля виходу з університету, та чи то Михайло скористався іншими дверима, чи у працедавців був загальний вихідний — не зрозуміло. Не було нікого.

Зараз же жодної адекватної пропозиції, на думку Мишка, немає. Йти вантажником чи мерчендайзером уже якось не за статусом, а на керівну посаду з великою відповідальністю та ще і  без досвіду чомусь не беруть. А якщо й пропонують щось, то намагаються втиснути в одну вакансію обов’язки трьох працівників, пропонуючи за це половину ставки.

Доки вчився, юнак бодай виконував завдання за одногрупників і мав кишенькові гроші. По завершенню ж навчання ця можливість зникла, натомість почалися проблеми зі здоров’ям після багаторічного марафону. Бували дні, коли він вставав з-за комп’ютера хіба що в туалет, поїсти чи поспати — а далі все по колу.

Михайло ніби й молодець, але на нього тиснуть обставини. У однолітків — машини, квартири, діти; усі публікують красиві фото в Instagram із відпусток чи вечірок. Тим часом Мишко живе з батьками й далі городу нічого не бачить. Ще більше гнітило те, що поруч немає людини, яка могла б дати слушну пораду. Він прагнув заробляти, та не мав уявлення як, адже єдине, що він умів досконало, — це вчитися на відмінно та полоти бур’ян.

Молодик відчував, як сільські «норми» затягують його у болото. Ранній підйом, важка праця та тривожний сон стали його єдиними супутниками. До того ж якісь нездорові забобони зводили молодого чоловіка з розуму: то картоплю копають, а в корчах — підкинуті яйця; то мотузки, зав’язані вузлами, знаходять із батьками у дворі; то старі монети в найнеочікуваніших куточках, де їх ніхто не міг загубити випадково — лише покласти навмисно.

Це все краяло серце, та крихта адекватності в цьому хаосі ще лишалася. Рятівною ниточкою для Мишка стали нічні розмови зі штучним інтелектом. ШІ підтримував його, радив влаштуватися бодай на якусь роботу й переїхати від батьків. Та хлопчина хотів одразу престижну посаду з високою зарплатнею; до того ж глибоко в душі він просто боявся самостійного життя, хоча варитися в сільській рутині щодня ставало дедалі важче.

Він відчував, як втрачає дорогоцінний час. Молодість уже ніби пролетіла повз, витрачена на незрозуміло що. Зараз час самореалізовуватися та створювати сім’ю, адже за кілька років і цей шанс зникне, але на рішучі кроки Михайло не наважувався. До того ж ці «підклади» лякали: можливо, саме в них причина невдач? Хтось просто зурочив, і тепер він метається з місця на місце, не в змозі знайти себе.

Одного літнього вечора батьків друг прийшов похвалитися, як тиждень сидів у засідці біля курника, аж поки вистежив лиса, що зазіхав на худобу. Чоловік вирішив проблему — більше хижак жодної курки не скривдить, а господар нарешті виспиться. Ця думка глибоко засіла в голові Мишка.

На YouTube йому потрапило відео «Стань справжнім чоловіком». Диктор стверджував, що справжній чоловік тримає слово, стоїть горою за власні інтереси та рідних, а головне — він максимально рішучий. Це здавалося повною протилежністю Михайла, тож він вирішив: сидітиме в засідці й вистежить того, хто приносить зловісні «подарунки».

ШІ підтримав ініціативу й навіть порадив, як обрати вдалу позицію, щоб бачити всю ділянку, залишатися непомітним і водночас мати змогу швидко дістатися будь-якої точки. Робот підказав взяти каву в термосі й навіть склав виховну промову, яку вартовий мав зачитати зловмиснику.

Перша ніч пройшла безрезультатно — лише втома від безсоння. Але ніхто й не казав, що буде легко. Вперше він робив щось дійсно важливе, щось таке, чим могли б пишатися батьки.

У такому ритмі минуло ще кілька ночей. Михайло заледве тримався на ногах, здригаючись від кожного шурхоту. Зазвичай це були собаки, коти чи птахи, та цього разу він нарешті помітив блиск ліхтарика. Мисливець аж усміхнувся, коли побачив, що світло зайшло в погріб. План був простий: замкнути ворога зовні, спокійно лягти спати, а вранці розібратися з клятою «відьмою».

Йти було страшно, втома брала своє, та водночас адреналін дав неймовірний заряд бадьорості. Серце калатало так, ніби ось-ось вистрибне з грудей. Треба було рухатися тихо. Мишко хотів відчути себе хижаком, що загнав здобич у кут, хотів пізнати смак перемоги, хоча насправді відчував лише виснаження та хвилювання.

Та все ж місію було виконано. Ким би не був зловмисник, юнак успішно замкнув його. Засинав він як король, а от прокинувся від крику: хтось невідомий замкнув у погребі молодшого брата! Зі слів Сашка, бідолаха просидів там приблизно з десятої вечора. Мишко був приголомшений, адже чітко пам’ятав, що замикав «відьму» глибокої ночі, десь о третій. Про це він і повідомив батькам. Матір зацікавило інше: що Сашко робив у погребі о десятій вечора, якщо мав іти з друзями на нічну риболовлю? Батько лиш усміхнувся й додав: «жодна риболовля не обходиться без доброї закуски».

Вийшло, що ловив Михайло відьму, а спіймав на гарячому власного брата. Сашко ще тиждень не розмовляв із ним, а от герой продовжив спостереження. Згодом він упіймав кількох сторожів місцевого підприємства, які вночі вирішили поласувати кукурудзою з їхнього городу. Гнав їх лопатою метрів п’ятсот, і якби не спіткнувся, то, можливо, і наздогнав би крадіїв.