НОВЕЛА № 3 ГАЛЬКА ЗОЛОТА РУЧКА

Стара шахрайка, бабка Коперфільд, Гудіні… Як її тільки не називають! У селі, навіть ходять чутки, що свого часу Мавроді особисто брав уроки в баби Галі, яка живе біля ставка.

Вона тяжко працювала сорок років на виробництві, відкладаючи кожну копієчку, щоб допомогти дітям, та й собі на комфорт у старості. Однак Україна не Швейцарія - те що збирала, з’їла інфляція і зміни в країні. Пенсії у кілька тисяч гривень вистачає хіба що на найдешевші харчі «по акції» та найпростіші ліки.

Кажуть тяжкі часи породжують сильних людей, але як людина не викручувалася життя підготовує новий квест і доводить до крайнощів. Хтось не витримує і ломається,а хтось стає дійсно небезпечног сильним. Адже  небезпечніший: могутній і великий лев у достатку чи маленька мишка, загнана в куток, якій уже нічого втрачати, бо в неї просто нічого немає?

Так сталося і з нею. Тяжко трудячись, Галина Василівна залишила на виробництві і здоров’я, і молодість, і надію на хороше життя, викладаючись на повну, а з виходом на пенсію стала просто нікому не потрібною.

Доки працювала було купа знайомих, зв’язків,яка не яка копійочка та все ж крутилася, хоча всеодного грошей вічно не вистачало, та із виходом на пенсію бабуся зрозуміла що свого часу вона була «казково багатою» бо могла собі дозволити солодощі до чаю, чи одяг не із секондхенду, а пенсії ж вистачає виключно щоб існувати : кумуналні платеж, найдешевші продукти ,і краще не хворіти.

Та боліло їй не через те що втратитила своє  життя,а через те що хочеться близьким допомогти ,однак можливості просто немає,адже і синові ж із житлом допомогти хочеться, онукам «на морозиво» дати, та й у власному будинку ремонт не завадив би.

 Стара довго перебирала варіанти і все ж знайшла спосіб. Довелося переступити через моральні принципи, перестати звертати увагу на думку інших. Перед очима тепер стояла єдина ціль — «хоч трішки краще життя», а в голові засіла глибока образа на людей, на державу і на саму себе. Адже вона прожила вік і так нічого й не побачила! Родичі їздили по санаторіх чи подорожували,а вона навіть коли брала відпустку всеодно працювала ті на городі ,люди їдуть на чорне море ,а їй і їхати не треба у неїв городі зелене море картоплі.

І дійсно почало виходити - тепер і синові легше: відкладаючи щомісяця приблизно по тисячі доларів, вона за рік зібрала кругленьку суму й віддала йому. Той додав свої заощадження і тепер має власну квартиру в Києві — нехай маленьку, зате свою, у столиці. Діти мають жити краще ніж батьки і стара пишалася собою,що в неї вийшло,що вона змогла допомогти синові вийти на новий рівень . Онук захотів скутер — бабуся купила, онучка айфон попросила — бабуся за кілька місяців придбала й його (точніше, зібрала гроші).

Як же у неї це вийшло? Родичам із Києва вона каже, що витрачає зараз те, що накопичувала усе своє життя. Ті пишаються, кажуть: «Золота жінка!» — і ставлять її онукам у приклад. А от у селі стару кличуть просто — «Галька Золота Ручка».

Схми у неї різні ,але кожна прибуткова .Іде наприклад баба Галя вранці на базар — байдуже куди, чи в селі, чи в район їде. Вишуковує продавця, біля якого зібралася черга, і обов’язково такого, щоб торгував сам, без помічників. Починає розпитувати, наприклад, про цикорій: — А хто виробник? — А який строк придатності? — А з яким смаком краще обрати?

Галя не поспішає. Їй байдуже, що за нею вже вишикувалася черга, а продавець, аби втримати інших, паралельно консультує іще чотирьох. Вона скрупульозно обирає товар, сама читає склад продукту. Хвилин через п’ять-сім все ж визначається. Тремтячими руками дістає з гаманця тисячу гривень і показує продавцю. Той аж зморщиться, оскільки товар коштує всього п’ятдесят гривень, і треба давати багато решти. Бабуся ж продовжує уточнювати, чи точно товар хороший, і стверджує: якщо поганий — принесе назад.

Продавець швидко відраховує решту з думкою: «Швидше б ти вже пішла, бо тут купа інших людей». Бабуся забирає гроші і спокійно йде. А там уже помітить продавець, що вона насправді дала йому лише 100 гривень, а решту взяла як із тисячі, чи ні — їй якось байдуже. На її думку, «ці спекулянти не збідніють, а їй важко». Плювати вона хотіла, що продавцем може бути молодий хлопець, який їй в онуки годиться, у якого це єдиний дохід і якому треба забезпечувати вагітну дружину. Вона свого часу терпіла — і він нехай терпить.

Єдине, про що шкодує баба Галя, — що не почала займатися цим раніше. Та й вона, на свій розсуд, значно розумніша за того хлопчину, адже вона має кілька джерел доходу.

Баба Галя — «оптовий постачальник» товарів. Не всі дистриб’ютори можуть дати настільки вигідну ціну, як наш кримінальний авторитет у хустці. Вона заходить у продуктові супермаркети як до себе додому, вишуковує сліпі зони і ховає за пазуху продукти чітко за списком, записуючи ціну з магазину у бдлокнот. Потім іде на той самий базар пропонувати продавцям товар за пів ціни. Щось виходить здати оптом, щось доводиться самій продавати вже роздрібним покупцям за сімдесят відсотків від вартості в магазині.

Плювати їй і на те, що із зарплатні продавців та охоронців керівництво магазинів просто вирахує вартість поцуплених продуктів. У неї більше немає співчуття, адже ніхто ніколи не співчував їй. Ні коли затримували зарплату, ні коли одного ранку прокинулася і через зміни в країні всі її заощадження просто обезцінилися,вона добре пам’ятала ,як ще вчора вона планувала на ті кошти купити авто сину ,а вже сьогодні на ці самі гроші можна купити максимум велосипед або продуктів на місяць.