НОВЕЛА № 2 МОЄ КУРЧАТКО

Ігор. Тридцять років, живе в маминому гніздечку, де час зупинився десь між мультиками про покемонів та першими вусами. Йому там зручно: тато влаштував на хорошу роботу із достойною заробітною платою; мати пере, готує, прибирає. Це комфортно, можна зосередитись на кар’єрі. Адже тил повністю забезпечено — шлях від холодильника до дивана давно освоєний та ідеально заасфальтований.

Та душа ж — не камінь, жінку хочеться! Ігор вирішив діяти радикально — штурмувати сайти знайомств. Як «козирні фото, що точно будуть успішними», він обрав «золотий фонд»: знімок із випускного (де він ще не такий пожмаканий життям) та шедевр із сімейного відпочинку.

Це просто треба бачити: море, сонце і наш Ігор — уже кремезний 25-річний дядько з рослинністю на грудях. Він гордо сидить у рожевому рятівному крузі у формі фламінго, а в зубах — цигарка. Цигарку дав потримати товариш, який користувався великим авторитетом у чоловіка, адже в того вже було чотири дівчини, він точно розуміється на таких справах. Товариш авторитетно заявляв: «Дівки таке люблять, це брутальність!». А Ігор щиро вірив, що фламінго додає йому загадковості, а цигарка — статусу. Він виставив це фото і ніяк не міг зрозуміти: чому черга з наречених не вишикувалася від його під’їзду до самого райцентру?

Аж ось через тиждень — взаємний лайк. Симпатична 40-річна азіатка, трішки «в тілі», але Ігор розсудив по-філософськи: «Хорошої людини має бути багато!». Спілкування якось йшло, Ігор слідував порадам із «ютуб» та настановам того самого « успішного товариша» тому намагався виводити її на емоційні гойдалки ,бути максимально теплим,а потім різко зникати, щоправда Лі також не часто відповідала ,зазвичай це було пізно ввечері, або ж в обід, тому хлопець моніторив чат кожних 15-20хв.інколи навмисне не відповідав, роблячи вигляд що дуже зайнятий та самого жорстко накривало коли Лі зникала на день а то і на два.

 Три тижні він мріяв, боявся і відтягував момент, сотні разів прокручував у голові, як запрошує її, як вона погоджується і як вони круто проводять час. Один раз навіть практично наважився, та в останній момент злякався, тому в нього різко з’явилися «невідкладні справи», а так би він точно запросив би вже цих вихідних, і йому дійсно було щиро шкода.

Лі, мабуть, усе зрозуміла, тому взяла ініціативу у свої ніжні руки і сама запросила його на побачення. У той момент Ігор підстрибнув ледь не до стелі. Підготовка була серйозною: він одягнув свої щасливі труси. Ті самі, в яких захистив диплом вісім років тому. Тканина вже ледь трималася на нитках долі, але Ігор був певен: це його магічний артефакт. Вони «затащили» диплом, от і Лі точно не встоїть.

Купивши 51 троянду (букет був такий важкий, що Ігор ледь не став частиною ландшафтного дизайну парку), він приперся на зустріч. Лі мило посміхалася. А хлопець поплив від щастя. Вони гуляли, розмовляли; збоку здавалося, що все досить легко, та Ігор періодично впадав у ступор — боявся ляпнути щось не те.

У такі моменти Лі гладила його по руці і шепотіла: «Моє курчатко...». Ігор аж засяяв! Він усвідомив: «Курчатко — це ж щось миле, тендітне, про що треба піклуватися! Вона хоче бути моєю покровителькою!». Він був на сьомому небі, не підозрюючи, що курчат зазвичай готують до гриля.

За тиждень Лі поскаржилася: зламався утюжок для волосся, довелося мучитися з феном. Ігор, відчувши себе лицарем у сяючих обладунках і дірявих трусах, замовив їй новенький «Дайсон», квіти та солодощі. Доставка до дверей її будинку, а в квітах — маленька записка, яку зрозуміє тільки вона, бо вона особлива: «Від твого курчатка». Того ж ранку Лі прислала йому «гонорар» — відверте фото в напіврозстебнутій сорочці.

Щасливий Ігор повертався додому на тролейбусі, відчуваючи себе володарем світу. Вийшов на зупинці, вже бачив рідні вікна Ганни Петрівни... аж раптом — чорний «Мерседес» біля під’їзду. Чужий... може, гості до когось приїхали.

З машини вискочили двоє молодиків спортивної статури, професійно скрутили Ігоря і почали видавати йому стусани пачками. З авто неспішно вийшов смуглявий чоловік у розкішній сорочці, розшитій золотими нитками. Він спокійно спостерігав за процесом виховання, а потім тихо промовив: — Ще раз зачепиш мою дружину — довго не протягнеш. У нас діти. А мої люди скрізь.

Ігор добре знав цього чоловіка: це місцевий циганський барон, «на районі» його знали всі. Подейкували, що він «смотрящий» за містом у кримінальних колах. Від самого усвідомлення того, що прекрасна Лі виявилась дружиною барона, хололо в жилах. Ігорю не боліло зараз — він панічно боявся подальших наслідків, бо люди були аж надто серйозні. Того ж вечора він видалив контакт Лі, хоча і безмежно кохав її, та, на жаль, таке кохання було не для нього. Емоції накрили хлопця: було надто важко отак покинути кохання всього свого життя, вона ж бо ні в чому не винна.

Мама порадила піти на сповідь, виговоритись — мовляв, точно стане легше... Цієї неділі Ігор прийшов до храму. Він стояв перед настоятелем, трусився і просив відпустити гріх. Він ледь не зруйнував чужу сім’ю і сподівався, що Господь пробачить йому та пошле надійну супутницю без сюрпризів.