НОВЕЛА № 1 ПОКІЙНИК ЩО ВИКОПАВ СОБІ ЯМУ

У селі про Петю ходять легенди: хтось називає його провідником між світом живих та мертвих, хтось жартома кличе Христом через візуальну схожість — вуса, бороду і довге волосся. Він же сам називає себе покійником. Навіть розпустив чутку по селі, що якось він уже помирав, а потім воскрес, бо в могилу потрапила блискавка під час грози.

Більшість у селі скаржиться на відсутність роботи, а відповідно й грошей. У хлопця ж це викликає лише сміх. Виходячи зі свого нового «Ленд Крузера», він часто любить розповідати про те, що потрібно вести аскетичний спосіб життя і відмовлятися від матеріальних цінностей на користь духовних благ. Це він розповідає, дістаючи з кишені останній айфон, на якому відкриває калькулятор і безсоромно пише ціну.

Для когось горе і втрата близьких людей — для Петра просто робота. Так, брудна і страшна, а от хлопець почувається на кладовищі краще, ніж у себе вдома. Отака вона, доля того, хто копає могили.

Та людській жадібності немає меж. Петро вирішив організувати похоронне бюро. Ну а що? Колись був такий період, що люди йшли пачками, за тиждень — до десятка. По телевізору казали: епідемія, новий штам коронавірусу.

 Але парадокс у тому, що саме до Петі односельці зверталися з проханням переговорити з тим світом, щоб це припинилося. За логікою, він же крутиться у тих колах і ніяка хвороба його не бере, значить, точно щось знає — от нехай домовиться, і ця нечисть дасть людям спокій.

Хлопець же просто кивав і жартома обіцяв розібратися, а сам із температурою під сорок виконував тяжку роботу. Плювати йому на здоров’я — в очах долари, ніби у Скруджа Макдака з мультика.

Так і епідемія минула свого часу, та й Петя вичухався. Дуже гарно заробив тоді, хоча здоров’я тепер уже геть не те — все ж далося воно взнаки, ніщо не минає просто так.

Почав хлопець із простого — закупив оптом вінки. Ціна у нього була вища, ніж у бабусі, що мала кіоск біля кладовища з вінками, лампадками, хустками та цукерками. Однак за рахунок того, що він особисто приїздив до кожного в дім і ставив людей перед фактом: «Купуєте яму в комплекті з вінками або шукайте когось іншого», люди мовчки платили. Тому першого конкурента тепер уже майже бізнесмен усунув, практично не помітивши.

Зі священником вирішив домовитися і просто запропонувати йому відсоток, однак той не захотів ділитися і відмовив. Та Петя геть не розчарувався: домовився з попом із другого села.

 Зійшлися на тому, що Петро возитиме його, з людей перший рік братимуть трішки менше, ніж місцевий, а далі подумають. Натомість сусідній піп тепер казатиме своїм парафіянам звертатися за послугами копання лише до Петі.

Петя ж тепер найняв кількох алкоголіків із третього села, які копали за гарний могрич, доки він займався організацією. Він викупив хату, на яку прикріпив вивіску « проведемо як треба» і перебирав постачальників трун. Зупинився на тому, що домовився з місцевим теслею, який був готовий недорого і в найкоротший термін виготовляти їх. Із Петі — матеріали та клієнти, із теслі — якісний продукт у найкоротші строки, прибуток — 70 на 30 на користь Петі.

Також Петровим ноу-хау стала максимальна клієнтоорієнтованість: бронювання місця, вибір матеріалів, заживо можна навіть особисто скласти концертну програму для «проводів в останню путь».

 Петя міг узяти похоронні гроші на зберігання, щоб самотні старі потім не турбувалися. Про все це він особисто домовлявся, ідучи по дворах. Він уважно слухав і занотовував індивідуальні побажання кожного, чим дуже припав до душі багатьом самотнім стареньким — їх слухали, ставилися до них із повагою, а взамін не так багато вже й просили.

Справи настільки пішли вгору, що хлопець і сам не очікував. А тут іще й знову чи то якась епідемія, чи якась бісовщина — та косило людей пачками. Тому гаслом Петіної фірми зараз було «копають всі». Він найняв іще кількох «підрядників», аналогічних тим, що на нього вже працювали, і навіть сам був змушений виконувати замовлення, адже дід Степан доплатив йому кілька тисяч зверху, щоб Петя особисто викопав йому яму з видом на ставок. Дід не довіряв його робітникам: енергетика у них якась не така, а от якщо Петя викопає — значить, точно на тому світі буде йому добре.

Діватись нікуди, Петро як справжній чоловік відповідав за свої слова, тому пішов копати особисто. Та на вустах у всього села було інше — приїхала знімальна група передачі «Слідство ведуть екстрасенси». Хтось хотів потрапити в кадр, хтось — проконсультуватися з екстрасенсами й звернутися по допомогу, а хтось, навпаки, боявся, тому ховався.

Ближче до вечора один з екстрасенсів, що весь день намагався вийти на слід нечисті, яка забирає людей на той світ, вловив ледь помітну, за його словами, енергетику, тому повів туди знімальну групу.

 Місце якраз підхоже для нечисті — окраїна кладовища, поле, а далі ставок. Спокійне та мальовниче. За словами екстрасенса, саме в подібних місцях слов’яни розташовували свої капища або ж створювали місця сили, де тепер може жити якийсь дух або ж хтось може проводити ритуали.

Щоб знайти точне місце призову демона, екстрасенс, одягнений у мексиканське сомбреро та строгий чорний костюм, розкидав курячі лапи, ,які ніс у відрі із свяченою водою, по всій території ділянки. Одна із лап залетіла аж до ями, яку якраз докопував Петро, мугикаючи собі під ніс веселу пісеньку.

Побачивши лапу, він подумав, що баба Варка, яка його вже не на жарт дістала, знову грається у відьму,  адже він не раз її попереджав, щоб зав’язувала.