6.4

Естері примчала в гуртожиток ледь не на крилах: ще б! Цей фер Артор значно полегшив її задачу з перевтіленням, виділивши на нього більше часу. Й краще зараз зайнятись документами. Вона ще після свята перелопатила весь магвісник в пошуках інформації про яке-небудь досить родовите сімейство, але не зі столиці, котре виїхало б за межі королівства. Й таке, зрештою, знайшлось.

Провінція Берейн межувала з Ґрейном – її батьківщиною, але була трохи ближче до Арделлу. Сімейство барона ре Замарра продало свій маєток й виїхало до сусіднього королівства у зв’язку з тим, що клімат Таруелла категорично не підходив їхній доньці. Виїхали вони ще два місяці тому, а, значить, можна було сподіватись, що їхній управитель, котрий звільнився, вже знайшов собі роботу й завтра не об’явиться у фер Артора. Але все ж треба буде якось обережно це перевірити.

Ще б знати, хто в них управителем був! Але цю інформацію магвісник не зберігав. Тому, Естері просто вичепила перше ліпше ім’я з книги родоводів Таруеллу й почала робити документи на ім’я Арвела Ґвелна, сподіваючись, що цікавитись тим, про кого також в цій книзі лиш одне речення, ніхто не стане. А рекомендаційні листи замилять очі.

Поки вона корпіла над фальшивкою, прокинулась Міелла й, потягуючись, сповзла з ліжка:

– Ти що: не спала?! – витріщилась на подружку.

– О-о-о, – насмішкувато протягнула Естері, – оце хтось погуляв! Я вже й поспати, й попрацювати встигла!

– А зараз що? – спантеличено блимнула на неї дівчина.

– Скоро вечір.

– Свято вдалось, – хихотнула Міелла. – Треба піти перевірити магпошту – батьки вже мали відповісти – чи дозволять мені на літо тут залишитись?

– Іди-йди, – зосереджено виводячи останні штрихи, пробурмотіла Естері, – а я тут дороблю, – висунула вона аж кінчик язика.

– Ти не відмовилась від цієї ідеї? – хмикнула подружка, переодягаючись. – Як ти збираєшся встигати й асистентом в нього працювати, й управителем? Копіювати себе ти ще не навчилась.

– І не треба, – весело підморгнула їй Естері. – Я вже зробила всі необхідні розрахунки й навіть перевірила кілька разів просторовий коридор. Це, звісно, не портал, але час економить. Магоходом він буде їхати десь з пів години, а я коридором – хвилин десять. Тож, встигатиму раніше за нього. Ще й двадцять хвилин на те, щоб створити видимість роботи. А з моїми артефактами взагалі все буде швидко.

– Не попались з тими артефактами, – хитнула головою Міелла.

– Я ж не буду демонструвати свої, – пирхнула дівчина. – Я їх тільки використовувати буду, видаючи за звичайні.

– Фер Артор не схожий на ідіота, – одягнувшись, Міелла рушила до дверей.

– Хай ще спіймає спочатку, – показала їй язика Естері.

Залишившись наодинці, вона витягла з просторової кишені флакон з порошком кристала з печери мінливого Місяця й посипала ним документ з підробленою печаткою, після чого відрізнити її від справжньої ставало неможливо. Склавши його разом з рекомендаційними листами, відправила до свого потаємного сховища в тій же кишені. Тепер залишалось найскладніше: створити артефакт, що змінить її зовнішність на чоловічу, й артефакт, що змінить ще й голос. Але спочатку треба було дочекатись Міелли, щоб зачинити двері, аби ніхто не влетів до їхньої кімнати.

Довго чекати подружку не довелось: вона повернулась хвилин за п’ять ледь не в сльозах. Помітивши її стан, Естері швидко підскочила до дівчини й потягнула до ліжка, всадивши на нього:

– Що вже сталось?

– Батьки написали, щоб я їхала додому, – схлипнула Міелла, – бо вони мені нареченого знайшли, – покотились її щоками сльози.

Бачити свою бойову подружку, гострого язика якої боялись не менше, ніж її – було незвично.

– Ти ж казала, що вони тебе люблять, – обійняла її за плечі.

– Люблять! – шмигнула носом дівчина. – Але вирішили, що їм краще знати з ким я буду щасливою.

– Ну, вже ж не ті часи! – аж вигукнула Естері.

– Це в нас з тобою – не ті часи, а вони ще у своїх стародавніх живуть, – розтирала по щоках сльози Міелла.

Хотіла Естері щось сказати з цього приводу, та згадала власних батьків: теж любили й балували, а потім взяли й заручили!

– А, якщо ти не поїдеш додому – чим це тобі загрожуватиме? – почала вона вже щось прикидати в голові.

– Не знаю, – замотала та головою. – Я ще з таким у своєму житті не стикалась. Захотіла вчитись – відправили вчитись. Треба щось придбати – прислали гроші. Позбавлять підтримки? – питально глянула на подружку. – Не сплатять за навчання?

– Ну, з грошима проблем не буде, – постукала по підборіддю Естері. – Моїх запасів цілком вистачить на життя. А за навчання… перескладеш два іспити на відмінно й отримаєш стипендію.

– Ти збожеволіла?! – в Міелли й сльози висохли. – А як же твій будиночок?

– Та хай…, – змахнула рукою Естері, – стоїть собі й далі тихо й мирно, поки я до нього не дісталась. Не цей, так інший куплю, – вона штовхнула подружку плечем. – А от щастя не купиш.

– Ти дійсно з’їхала з глузду! – навіть в голосі дівчини зникли сльозливі нотки. – Ні! Я такого не прийму! Ти стільки їх збирала!

– Слухай! – аж гримнула на неї Естері. – Якби не той артефактор, що погодився перепродувати мої вироби, в мене цих грошей і не було б. Тому, вважай, вони з неба впали. Не візьмеш – ображусь!

– Ти – дурна!

– Дякую! Від такої чую!

– Це неправильно! – не вгамовувалась Міелла.

– А заміж за незнайомця доньку видавати – правильно?! – сяйнула на неї сердитими очима.

– Ні, – знічено відповіла подружка. – Ну… може, щось інше вигадати? – зовсім розпачливим голосом пробурмотіла вона.

Естері невдоволено скривилась:

– Ти пару днів можеш нічого їм не відповідати?

– Можу, – похмуро пирхнула Міелла. – Тим більше, що не хочу.

– От і не відповідай! – кивнула Естері. – Я за цей час розберусь з фер Артором, а потім почнемо тебе відбивати. Тільки якщо не вийде, – тицьнула вона в неї пальцем, – ми повернемось до першого плану!