6.2

– Сполучення двох траекторій в одній конкретній точці, – буркнула Естері, намагаючись підвестись.

Ошелешено споглядаючи цю картину, ректор подав дівчині руку, допомагаючи прийняти цілком вертикальне положення.

– Тільки не кажіть мені, що ви сполучали траекторії книг, жбурляючи їх один в одного, – досить саркастично заломив він брову.

– Ну, що ви, дьєре Деймаре, – їдуче хмикнула дівчина, помалу ховаючись за його плече. – Це дьєру Артору так не терпілось пошвидше поглинути всю необхідну кількість знань, щоб закрити прикру прогалину в них, що він спробував зробити це одномоментно. Але знання рухнули на нього всією своєю масою, не встигнувши всотатись, – остаточно сховалась вона за широку ректорську спину з-під пропікаючого погляду свого тепер вже викладача.

Ректор втупився у свого племінника:

– Ти змусив тендітну дівчинку тягти всю цю купу?!

– Можна подумати, вона їх тягла, – огризнувся Даларн, підводячись з підлоги й ледь стримуючи роздратування. – Книжки спокійно пливли перед нею.

– А простіше не можна було їх доставити? – окинувши поглядом вогневика, він зняв з його плеча плаский планшет: – З просторовим відділенням? – хитро примружився.

– Якраз ніс своїй асистентці, оскільки забув, що прихопив його з собою, – стиснув до побіління губи фер Артор.

– Чудово! – сяйнув лукавим осміхом ректор. – Гадаю, ти не будеш проти зараз допомогти дьєрі Мірейн зібрати всі ці поклади знань у планшет. А потім – зайди до мене, – передавши планшет до рук дівчини він, щось весело насвистуючи, рушив сходами нагору.

Зиркнувши на фер Артора з-під лоба, Естері присіла, розкрила планшет, й почала складати туди книжки, сердито пихкаючи при цьому. Це ж треба?! Цей гад мав під рукою чудову сумку з просторовим відділенням в ній й змусив тягти книжки ледь не в руках! Чи спровокувати її хотів, щоб видала себе? Угу! Не перший день ховається, щоб так попастись. Ще малою навчилась приховувати свою шкоду.

– Я дійсно забув про цей планшет, – вкладаючи книжки всередину, раптом видав фер Артор ледь не примирливим тоном. – Згадав й вирішив віднести вам, щоб ви не надривались.

Естері аж заклякла, нервово зглитнувши, й підвела погляд, втуплюючись в чорно-сині очі вогневика:

– Як ви встигли зазначити, я – не надривалась! Не за тим я навчаюсь в магічній Академії, щоб залишатись безпомічною. Не варто було перейматись: книжки вже були б на кафедрі, якби не ваша феєрична допомога!

– То в моїй допомозі ви потреби не маєте?! – аж рикнув фер Артор.

– Абсолютно вірно! – нахабно всміхаючись відрізала Естері, подумки лаючи себе за те, що зараз власноруч руйнує й так хиткі стосунки зі своїм майбутнім викладачем, але зупинитись вже не могла, оскільки точно зрозуміла, що за всім цим стоїть.

– Чудово! – гримнув він й, підскочивши, рушив в тому ж напрямку, що перед цим і ректор. – Гадаю, з тим, що залишилось, ви легко впораєтесь самотужки, тим більше, що надриватись тепер точно не доведеться. І не забудьте про необхідне обладнання!

Даларн влетів до ректорського кабінету, як рій жалких оводів. Злився на цю нахабу, що була здатна допекти будь-кого! А ще більше злився на себе й через те, що не втримався й поперся їй на допомогу, й через те, що виявився не здатен спокійно довго витримувати її зухвальство! Плювалась отрутою, як пустельна росянка, варто було її ненароком зачепити.

Його фактично падіння у крісло навпроти ректора здійняло кілька папірців у повітря, що змусило хазяїна кабінету їх ловити й повертати на місце.

– Даларне, хлопчику, не так поривчасто!

– Вибач! – за старою звичкою відкинувся на спинку й поморщився від болю знов.

– Як твоя рана? – співчутливо глянув на нього дядько.

– За три місяці минеться, – відмахнувся вогневик. – Не зважай.

Похитавши головою, ректор вирішив змінити тему:

– Що на тебе найшло? Так завантажити дівчину!

– Перевіряв рівень її знань й уміння застосовувати їх на практиці, – їдуче всміхнувся Даларн. – Вона ж асистенткою в мене працювати має, а не я в неї – нянькою.

Зітхнувши, дядько склав перед собою руки, сплітаючи пальці між собою:

– Послухай. В Естері Мірейн дійсно досить гострий язик, але дівчинка стільки всього досягла самотужки. Ніхто повірити не міг, що якесь дівчисько з віддаленої провінції, з бідної родини здатне скласти іспити на відмінно, та ще й володіє таким розвинутим магічним резервом. І в стихійній магії їй немає рівних серед студентів її курсу. Вона в цьому році навіть артефакторику примудрилась скласти ледь не на відмінно, чим добряче здивувала викладача. І це при тому, що вона постійно десь підробляє, наскільки мені відомо: то помічницею кравчині, то у ветеринарній цілительській, щоб не брати грошей в батьків. Тому, я й погодився назначити її асистенткою: хай краще заробляє гроші, набуваючи потрібних знань, а не працює дівчинкою на побігеньках.

– Та вона просто геній! – сердито пирхнув Даларн.

– Геній – не геній, а талант в неї є, – спокійно продовжив ректор. – Й вона дуже нагадує мені Альмерію – мою сестру й твою матір. Така ж наполеглива й за словом до кишені ніколи не лізла.

Фер Артор здійняв на дядька стемнілий погляд:

– Я хочу прочитати подробиці розслідування.

– Твій батько все контролював – ти йому не довіряєш? – похмурився фер Деймар.

– Я хочу прочитати все особисто, – вперто повторив Даларн.

– То звертайся до нього: це в його владі наказати видати тобі ту справу, – розвів руками дядько. – В мене таких важелів нема.

– Напевне ж в тебе знайдуться знайомі, що можуть й туди дістатись, – не відступав племінник.

– Даларне, хлопчику, повір, що авторитет твого батька значно переважує мій, – сумно усміхнувся чоловік. – А він наказав поховати цю справу, щоб ніхто й ніколи не дізнався, що дружина герцога фер Артора працювала викладачем в Академії, та ще й приховуючи ім’я.

– Гаразд, – рвучко підвівся з крісла Даларн, – сам знайду інформацію.

– Навіщо? – якось втомлено промовив ректор.