Глава 6. Встигнути всюди

Ранок для Естері був похмурим. Ні, за віконцем весело сяяло сонечко, але на душі в неї вирувала злива, носились табунами хмари й завивав тоскно вітер. Якби знала, що асистуватиме не дьєру Деймару, а цьому підозріливому типу – в житті б не попросилась на це місце, хай би навіть їсти було нічого! За ті кілька годин, що дівчина мала нещастя стикатись з фер Артором на святі, вона встигла збагнути, що він точно підозрює її бодай у якійсь причетності до того таємничого артефактора, котрого залюбки здали б до рук служби охорони порядку всі артефакторні майстерні!

Гаразд, перебільшила: не всі, а лиш ті, хто побутовим приладдям займається. Аби тільки кримінальний синдикат до неї не дістався, але тут вона теж перестрахувалась: її справжнього обличчя не бачив навіть той артефактор, через якого вона й збувала свої артефакти.

Перевіривши стійкість ілюзії зовнішнього вигляду й ковзнувши сумним поглядом по сплячій Міеллі, Естері сутужно зітхнула й потупала в Академію. Напросилась же! Гадала, з дьєром Деймаром ще й щось новеньке дізнається, а тут, схоже, самій доведеться більше розповідати, аніж слухати. Хоча, якщо цей тип поділиться трохи знаннями з бойової магії – зайвим не буде. Треба лиш якось його на це розкрутити.

Так, нерадісно зітхаючи, Естері дійшла до Академії й піднялась на кафедру стихії вогню. Фер Артор вже чекав на неї там, й окинув досить прискіпливим поглядом. На що вона одразу ж скосила очі на годинник, котрий показував рівно дев’яту. Помітивши її погляд, чоловік їдуче хмикнув:

– Ви просто сама пунктуальність.

– Люблю точність в усьому, – буркнула дівчина.

– З траекторією своїх переміщень тільки у вас не склалось, – згадав він її епічний виліт на нього в коридорі.

– З моєю траекторією все гаразд, – не змогла стримати язика Естері. – Це у вас збита ваша – часова. Як зазначив дьєр Деймар, ви мали прибути наступного дня, а, значить, у день іспитів вас не мало бути в коридорі. Тож, це ваша збита часова траекторія порушила мою звичну траекторію переміщень й спричинила зіткнення. Тому, так – моя пунктуальність на цьому тлі виглядає пріоритетніше, оскільки нікому нічого не руйнує.

– Чудово! – з незворушним виглядом вислухавши її тираду, кивнув Даларн. – Оскільки у вас так все чудово з вашою траекторією переміщень, її сьогодні й використаємо, – він взяв зі столу якийсь аркуш й простягнув дівчині: – Це – список необхідної мені літератури. А це, – він простягнув їй другий, – список обладнання, котрого не вистачає наразі на кафедрі. Й ви маєте все це доставити сюди, – чоловік щось прикинув подумки, – за дві години.

Естері ошелешено кліпала очима на обидва списки. Перша ідея, що осяяла її й стосувалась просторової кишені, завдяки якій вона могла б все це доставити взагалі за півгодини, була безжально відкинута, оскільки з просторовою магією в Естері Мірейн теж було «погано», як і з артефакторикою. Щоб ніхто й подумати не міг, що в неї є подібні сховки.

А друга ідея, навіть ідеєю не була: констатація факту – носити тобі це не переносити! Й у дві години тут не вкладешся. Вона перевела вже обурений погляд на вогневика:

– За дві години?!

– Самі сказали, що в мене збита часова траекторія, а вона визначає, що це цілком можливо за такий не дуже короткий час, – спершись на стола й нахабно склавши руки на грудях, вже просто знущався з неї Даларн. – Але, враховуючи справність вашої, що стосується переміщення; нерухомість моєї, оскільки виходити звідси я поки не збираюсь; плюс повну відсутність в коридорах студентів зі своїми хаотичними траекторіями – у вас жодних перепон і є шанс все встигнути.

Сердито пихкаючи й ледь не зіжмакавши в кулаці обидва списки, Естері крутнулась на п’ятках й вилетіла за двері.

«Солдафон! Нахаба! Гад! Павук недочавлений! Та темрява тобі під п’яти! Змушувати дівчину тягати стільки всього! – пирхала вона ледь не вогнем. – І мене за нього заміж видати хотіли?! Та вогняних саламандр йому в ліжко!»

Бібліотека знаходилась на п’ятому поверсі головного корпусу, й ректор, посміюючись завжди казав, що шлях до знань не має бути простим і легким. Зараз цей ректорський жарт вже геть не здавався смішним. Добре хоч, з усім цим гамузом доведеться йти вниз, а не тягнути його нагору.

Зла, як роздраконений скорпіон, Естері влетіла до найбільшого зібрання знань Таруеллу, ледь не збивши з ніг злякану бібліотекарку, що сахнулась від неї, як від вогняного вихору, що міг нещадно випалити її дітище:

– Дьєро Мірейн! – сховавшись за столом, вискнула на неї висока сухорлява жінка з вишукано укладеним у примхливу зачіску білявим волоссям. – Таке враження, що ви сплутали бібліотеку зі спортивним майданчиком! То він зовні на першому поверсі.

– Перепрошую, дьєро Палез! Летіла за знаннями, як на крилах, – віддихувалась дівчина. – Пригальмувати не встигла. Але, сподіваюсь, ви гідно оціните мої благородні пориви, – поклала вона перед бібліотекаркою список книг.

Окинувши його досвідченим оком, та хмикнула:

– Це що: список перечитаної літератури за три роки навчання?

– Ні, це список літератури, під якою мене має загребти десь на сходах, поки я її доставлятиму за призначенням, – саркастично скривилась Естері. – Схоже, не так вона й потрібна адресату.

– Щось я не зрозуміла, – втупилась в неї бібліотекарка. – Вчора ж відсвяткували завершення навчального року. А ти тут що забула тоді?

– Ну, – багатозначно зітхнула дівчина, – хтось вчора святкував завершення навчального року, а я сьогодні оплакую свій перший робочий день.

– О! – кивнула жінка. – Я й забула, що ти в асистентки подалась. Це до новенького в помічниці?

– До тирана й деспота рабинею безсловесною, – уточнила Естері.

– Що ж, – глузливо сміхотнувши, бібліотекарка вийшла з-за столу й рушила до нескінченних книжкових шаф, – ходім складати піраміду.

Естері понуро рушила за бібліотекаркою, котра періодично озиралась на неї з насмішкуватим виглядом. Першу книгу зі списку вона вилучила мало не з-під стелі за допомогою повітряного вихору, котрий прицільно кинув її до рук нещасної асистентки. Дівчина витріщилась на фоліант щось напружено метикуючи, поки не почулось саркастичне посміювання жінки: