Глава 5. Спогади

Естері нервово шукала поглядом подружку знов, щоб якось позбутись небажаного товариства. Схоже було, що й сам маг опинився перед дилемою: кинути дівчину саму – неввічливо, а продовжувати діалог в них якось виходило напружено. На щастя, Міелла й сама здогадалась, що час було якось визволяти подругу, й поштовхала Ліелла поперед себе – все ж таки родич.

Поки хлопець вигадував щось, що йому терміново треба було спитати, Міелла, мило усміхнувшись, підхопила подружку попід лікоть й фактично поставила фер Артора перед фактом:

– Ви ж не проти, якщо я заберу її у вас ненадовго?

Галантно схилившись, чоловік торкнувся губами пальців Естері:

– Дякую за чудовий танець, дьєро Мірейн.

Дівчина ледь встигла усміхнутись у відповідь, як Міелла мало не волоком потягла її далі від танцмайданчика.

– Ну, нарешті, – просичала Естері, коли вони були вже на безпечній відстані і їх гарантовано вже ніхто не почув би. – Він практично викрив мене.

Подружка зиркнула на неї сердито:

– А я тобі казала, що не варто таскати на собі власні артефакти!

– Ніхто ніколи нічого не помічав! – огризнулась Естері.

– Все колись відбувається вперше, – філософськи розсудила Міелла. – Мала б припускати, що енергетичні потоки так, як бачиш їх ти, може бачити ще хтось.

– Я замаскувала, – ображено скривилась дівчина.

– Він прикордонник! – скептично похитала головою подружка. – Він має їх бачити!

– Я не подумала, – буркнула Естері.

– Не подумала вона, – штовхнула її плечем Міелла. – Дякувати, в нас є Ліелл.

– А ти йому нерви мотаєш! – осудливим поглядом окинула її Естері.

– Більше не мотаю, – хитро посміхнулась та. – Заслужив.

– Та невже?! – скинула догори брови дівчина. – Чим же нарешті?

– Поділився цікавою інформацією про свого кузена, – губами Міелли вигравала інтригуюча посмішка.

– О! – зупинившись, Естері роззирнулась довкола, запевняючись, що їх не підслухають. – Є щось цікаве?

– Ну-у-у, – знущально тягнула Міелла, – ма-а-буть.

– Міелло! – аж тупнула ногою дівчина. – Мало мені сьогодні знущань було?!

– Яка ти нетерпляча! – реготнула дівчина, але змилувалась: – Гаразд. Я сьогодні добра.

– А от я зараз кусатись почну, – сердито підтиснула губи Естері.

– Скорпіончиком? – глузливо примружилась Міелла.

– Сколопендрою! – рикнула дівчина.

– Бр-р-р! – пересмикнула плечима подружка. – Терпіти її не можу. Як тобі тільки в голову прийшло створити їх такими?

– От зараз дістану, й вона сама тобі розповість, – насупилась Естері.

– Ну, все, все! Розповім! – захихотіла Міелла. – Ти вмієш вмовляти, – вона теж озирнулась й продовжила, схиляючись ближче до вуха подруги: – Наш вогневик, виявляється, вже вісім років як заручений. При тому, магічними заручинами, котрі неможливо розірвати в односторонньому порядку. А його наречена зникла три роки тому, й він має чекати ще два роки, поки її офіційно визнають померлою й проведуть ритуал розірвання цих заручин. Поки Ліелл не розповів, я б і не згадала про ту гучну подію. Навіть дві: спочатку – заручини, потім – втеча нареченої.

– Так вже й гучна? – хмикнула Естері, ховаючи за скептичним осміхом хвилювання, що раптом сколихнуло її.

– Ну, ти, може, й пропустила ці події, а мої батьки довго обговорювали обидві, – помітивши, що на них позирають двоє хлопців зі старшого курсу, Міелла потягнула подружку далі. – Ще б! Відбулись заручини єдиного сина герцога фер Артора і єдиної доньки лорда да Ґрейна! Щоправда, поговорювали, що сам нащадок герцога був не у захваті від цього, але татусь його думки навіть не питав, а вже поставив перед фактом, оскільки мав право укласти їх без згоди сина.

– Дурний закон! – пирхнула Естері.

– Ну, звісно, – підозріливо примружилась Міелла. – Він же тепер одружитись не може найближчі два роки.

– Та при чому тут він?! – аж скинулась дівчина. – Я про те, що батьки щось вигадують, а страждають діти. Скільки його нареченій було, коли їх заручили?

– Наче дванадцять, – стенула плечима подружка.

– От нормально це?! – обурилась Естері. – Що вона взагалі усвідомлювала?! Розумію, чого вона втекла.

– Ну, втекла вона, коли їй сімнадцять вже було.

– Звісно, – їдуче зазначила дівчина, – виросла й порозумнішала.

– Я б від такого не тікала, – мрійливо закотила очі Міелла.

– А як же Ліелл?! – смикнула її за рукав Естері. – Яка ж ти зрадниця!

– Це зараз – Ліелл! – розсміялась подружка. – А якби мене з таким заручили – і не сіпалася б.

– От я йому розповім!

– Тільки спробуй! – спробувала ляснути її по спині Міелла, але промахнулась.

Естері встигла відстрибнути:

– А нічого тепер на інших задивлятись! – показала вона язика.

– Та я зрозуміла, – глузливо всміхнулась подружка. – Хтось його собі вже вирішив до рук прибрати?

Обуритись у відповідь дівчина не встигла, оскільки позаду почувся голос Ліелла:

– Кого до чиїх рук прибирають?

– Он її прибирай! – різко озирнувшись, Естері тицьнула в подружку. – А то зовсім від них відбилась.

– Так я за цим і прийшов, – перехопив він Міеллу за зап’ястя. – Ти обіцяла мені ще кілька танців.

– Ідіть-йдіть! – замахала на них руками Естері, помітивши, що подружка вже ладна вчепитись в неї, аби одну не полишати. – А я хоч тістечок нормально поїм.

Вона навіть не стала очікувати на відповідь й, крутнувшись, рушила до одного зі столів з десертами, сподіваючись заїсти клубок, що підкотив до горла разом зі спогадами.