4.1

Даларн особисто стояв біля прикрашеної арки, через яку мали заходити студенти до святкового майданчика. Проте, довелось пообіцяти дядькові, що хапати порушника на святкуванні він не стане – лише визначить його. Але по завершенні той відповість за все! Хіба тільки охоронцям порядку поки не здаватиме. Та й те, за умови, що цей розумник припинить свою підпільну діяльність, котра ні до чого доброго його не доведе.

Повз нього, кидаючи зацікавлені й дещо здивовані погляди, пройшли вже з десяток студентів перш, ніж він відчув свою мітку. Це був високий плечистий хлопець, що явно вже завершував навчання, але він був значно вище того, в кого кидав мітку Даларн. А це могло означати, що цей розумник ще й з ілюзіями вищого порядку бавитись вміє. Тож, не дивно, що його й досі ніхто не відловив.

Та не встиг фер Артор подумки потерти руки від задоволення й передчуття тріумфу викриття, як знов відчув свою мітку… одразу на двох студентах, один з яких був його… кузеном: Ліелл фер Деймар – син ректора. Потім ще один з міткою і троє… дівчат… Й одну з них він вже знав – Естері Мірейн! Через котру вже від однієї згадки про те, що вона буде йому асистувати все літо – починала нити голова.

Склавши руки на грудях, він пильно розглядав всіх, хто з’явився з міткою. Вони не групувались разом, а, значить, можливо, були не з однієї компанії. Хоча, якщо порушник такий розумник, то міг й це передбачити, й домовитись з подільниками. Даларн гучно видихнув. Його знов пошили в дурні! І хто?! Якийсь сопливий студент?! Ну, вже ні! Він витрусить з них правду! Й почне з тієї зухвалиці.

Після короткої й радісної промови ректора (ще б він не радів, що знайшов собі заміну, котру кине тепер студентам на поталу!), було оголошено початок свята. От тільки ще невідомо, хто кому на поталу піде.

Як тільки заграла музика, фер Артор рішуче рушив в сторону дівчиська. Хоча зараз вона виглядала зовсім інакше і, якби не бачив її обличчя, то зі спини й не прийняв би за ту скалку, що ледь з ніг його не збила. Її темне з бузковим відтінком волосся було акуратно підібране в милу зачіску, відкриваючи наче виточену з найтоншої порцеляни шию. Ліф сукні з фіолетового оксамиту, оздоблений блакитно-сріблястим шиттям, переходив у легку кількашарову спідницю більш світлого кольору, й все це мінилось у світлі магічних ліхтарів, надаючи дівчині тендітності й ще більшої чарівності. Лиш в очах так само стрибали зухвалі іскорки.

– Дозвольте запросити вас на танець, дьєро Мірейн! – шанобливо схилив він голову, простягаючи до дівчини руку.

Естері ошелешено втупилась у свого майбутнього викладача, котрий, схоже, не матиме честі ним стати. Нервово зглитнувши, вона вже подумки розпрощалась з Академією, передчуваючи як зараз її буде викрито й з ганьбою виставлено навіть зі свята. Схоже, ідея з копіюванням мітки не спрацювала, раз цей зарозумілий тип миттю її вирахував. Проте, він все ще терпляче очікував на її відповідь, й вона вирішила, що хоч потанцює наостанок.

– Прошу, – пискнула вона бодай щось, вкладаючи вмить схолоднілі пальці до його жорсткої долоні.

Даларн повів дівчину в центр майданчика, одразу прикувавши до них не один десяток поглядів. Тримаючи тремтливу руку Естері у лівій долоні, праву він поклав на її стан, з якимось навіть задоволенням відмітивши його стрункість, й закружляв партнерку у танці.

Попри первинний переляк й нервозність, Естері все ж гідно відбувала своє катування. Цей самозакоханий індик скидався зараз на хижака, що вп’явся намертво кігтями у свою жертву й насолоджувався її безпомічністю, смакуючи відчуття неминучості моменту скорої смерті. Хай це була б й образна смерть, але виліт з Академії цілком їй дорівнювався. Проте дівчина трималась зараз з королівською гідністю: плазувати вона не стане!

– Ви чудово танцюєте, – схилившись до її вуха, обдав гарячим подихом Даларн так, що в неї вогонь пронісся шкірою.

Естері скосила на нього погляд: це він зараз насміхається з неї перед тим, як прибити остаточно?

– Дякую, – все ж змогла вичавити з себе.

– Дивно, як зараз ви небагатослівні, – окинув він її насмішкуватим поглядом. – Таке враження, що вчора я зіткнувся зовсім з іншою людиною.

– Вчора ви ще не були викладачем, – не подумавши, ляпнула Естері.

– Тобто, повагу ви проявляєте лише до тих, від кого залежите?! – їдуче хмикнув вогневик.

– Хіба мовчання – це прояв неповаги? – здійняла вона на нього свої фіалкові очі, в яких зараз вирувало щось середнє між обуренням, зухвалістю і… наче страхом.

Хоча, на лякливу ця нахабна скалка не надто скидалась. Проте, їхнє знайомство відбулось не найкращим чином, й винною в цьому була саме вона. Боялась помсти? Даларн скривився на власну думку: жінкам він не мстився. Але зараз це була не зовсім жінка, а студентка, що не надто шанувала субординацію. Тому поставити її на місце не завадить, тільки трохи згодом – на даний момент йому потрібні відомості про всіх, кого він підозрює, а ця Мірейн вже вважається його асистенткою, тож, нехай відпрацьовує.

– Це – як мовчати, – іронічно всміхнувся Даларн. – Ваше мовчання ­­– надто красномовне.

– Схоже, що б я не зробила, ви розціните це як неповагу, – сердито підтиснула губи Естері.

Чоловік відчув, що ще трохи й він взагалі ніякої інформації не отримає від дівчини. Тож, треба було змінювати тактику:

– Перепрошую, дьєро Мірейн. Ви неправильно мене зрозуміли, можливо, як і я вас. Сьогодні ваше свято, тому пропоную просто отримати від нього задоволення.

Дівчина знов ошелешено втупилась в нього: це він так знущається з неї?! Вирішив погратись, як кішка з мишкою перед тим, як проковтнути? Ну, та вона зробить все, аби в його горлянці застрягнути!

– Пролунало так, наче це мій останній день перед стратою, – зухвало перехопила його погляд дівчина.

– Що ви! – зловісним осміхом розтягнув губи Даларн. – Лиш передостанній перед роботою на кафедрі в якості моєї асистентки.

– Навіть не знаю, що гірше, – вкотре її язик побіг поперед думок, витягаючи їх на загальний огляд.