3.2

Естері миттєво стягнула з себе куртку, подумки радіючи, що просторова кишеня була не в ній, а в штанах, й жбурнула її під ноги переслідувачу, підпаливши вогняною кулькою. Куртка спалахнула, на якийсь час перемкнувши на себе увагу того, хто наздоганяв дівчину, а вона тим часом встигла запустити у замковий отвір свого рогача й вскочила в коридор, швидко замкнувши за собою двері. Та віддихуватись було ніколи, оскільки почувся звук того ж замка, й Естері, тихенько прошмигнувши коридором, сховалась у ніші за квітковим вазоном, активувавши артефакт, що зливав її з тінню.

Двері розчахнулись з гуркотом й до коридору влетів розлючений Даларн фер Артор. Він пролетів повз принишклу дівчину й накинувся на чергових, що, схоже, куняли на місці свого чергування:

– Вас для чого тут поставили?!

– Ми…, – злякано промирмотів один зі старшокурсників, котрі зазвичай і чергували, – стежимо за порядком, – ледве щось вичавив з себе хлопець, поки інший намагався взагалі усвідомити спросонку, що відбувається.

– Де він?! – гарикнув маг.

– Порядок?! – ошелешено кліпав очима студент.

– Порушник! – тицьнув пальцем в бік коридора фер Артор.

– Тут не було нікого, – не надто впевнено знизав плечима один з хлопців.

– Ну, звісно! – зміряв його зневажливим поглядом вогневик. – Повз вас загін дорахів* промарширує й ви його проспите! – зірвався на крик новий викладач. – Пошукові закляття! – знов гаркнув він. – Зараз же! На ньому пошукова мітка!

Та темрява його вхопи! Естері втиснулась у стіну, активуючи ще один артефакт, що мав закрити її від будь-яких проглядів хоча б на годину. Й за цю годину вона мала якось пробратись на третій поверх гуртожитку непоміченою й вскочити до кімнати… Всього лиш! Ні, ну, треба вигадати таки щось для маскування під час руху, бо відвести очі, коли тебе конкретно шукають, вже не допоможе. Добре, що встигла фізіономію змінити, почувши окрик. Схоже, цей фер Артор дійсно бачив хлопця.

Естері обережно визирнула з-за укриття: внизу не залишилось нікого, а біганина чулась десь на другому поверсі. Дивно, що не кинулись до чорного ходу, й першою думкою було помчати саме туди, але вчасно зупинилась, розсудивши, що дехто цілком може саме там на неї чигати, зайшовши туди з того ж другого поверху.

Зрештою, не залишалось нічого, як поволі пробиратись центральними сходами, де ніхто не чекатиме порушника: логічно ж, що він має ховатись в інших місцях! Вона тихенько пробігла перший проліт й завмерла, зливаючись зі стіною, коли повз неї, стрибаючи через сходинку, пролетів один з чергових. Ну, цей точно не помітив би: вони в себе під носом нічого не бачили – аби відіспатись на чергуванні.

Навпроти другого поверху вискочив й другий черговий. Естері з переляку просто сіла у діжку з карликовою магнолією. Деревинка колихнулась й хлопець завмер, вдивляючись в неї. Естері з усіх сил відводила його очі, одночасно зливаючись зі стовбурцем. Але той все ж наблизився, й вона вже збиралась пожбурити в нього чимось більш серйозним, й тікати, поки він буде приходити до тями, та черговий обмежився лиш мацанням листочків й, списавши, мабуть, на протяг, побіг вниз.

Дівчина вибралась з діжки, обтрусилась й, задоволена, тихенько потрусила на третій поверх до своєї кімнати. За крок до дверей з боку чорного коридору почувся скрип, й Естері, сутужно помітивши, що маскуючий артефакт почав потроху мерехтіти, розряджаючись, злилась з дверима.

Від чорного ходу йшов похмурий фер Артор: справжнє уособлення грозової хмари, що мала от просто зараз рвонути одразу десятком блискавок під супровід грому. Він вже повернувся був до сходів, як різко загальмував й рушив вздовж кімнат.

Естері нервово поглядала на артефакт, благаючи його протриматись ще хоч хвилин двадцять. Вогневик пройшов повз неї й зупинився. Дівчина й дихати забула. Якщо зараз ослабне хоч один з її запобіжників – всі громи з блискавками впадуть на її голову невідворотно й одночасно. А за спробу втечі й спротиву – додадуть ще, й про місце асистента доведеться забути.

Чоловік озирнувся, і їй здалось, що вона зараз згорить під його поглядом, або, щонайменше, погорить. Скривившись, наче від зубного болю, вогневик рушив далі, й Естері поволі видихнула. Дочекавшись, поки він повністю зникне на сходах, вона дуже обережно прочинила двері й практично увалилась до передпокою, налякавши подружку. Міелла аж з ліжка звалилась й вилетіла до виходу з округленими очима й блискавкою напохваті.  

– Це я! Я! – здійняла догори руки Естері. – Ну, хто ще може о такій порі до нас в кімнату заявитись?!

– Я з тобою не тільки заїкатись почну – я посивію! – хрипким спросонку голосом прошипіла дівчина.

– Ну-у-у, – насмішкувато поморщила носа Естері, – казати, що я тебе вилікую, не буду.

– Омини мене ця темрява! – награно сахнулась подружка. – Зупинимось на сивині. Хоч назбирала, що хотіла? – окинула вона її прискіпливим поглядом.

– Назбирала, – попленталась до кімнати Естері, ледь пересуваючи ноги – втома й напруга давались таки взнаки. – Роси тільки малувато, але її назбираю потім ще.

– Ніхто хоч не помітив?

– Угу, – буркнула дівчина. – Сьогодні, як на зло, поставили на чергування нашого новенького викладача. Так він вирішив, що тут як на тому прикордонні, з якого він прибув, й шастав, мабуть, всю ніч довкола гуртожитку.

– А куртка де? – остаточно вже прокинулась Міелла.

– Спалила в нього під носом: він в неї мітку запустив, котрою порушників помічають, – зітхнула Естері й повернулась до подружки спиною: – Глянь: не залишилось?

Міелла потерла кулаками очі й переналаштувалась на магічний зір. Пару хвилин вона хіба тільки не винюхувала спину Естері й, нарешті відпустивши її, зітхнула:

– Як тобі сказати: сліди є.

– Темрява! – тупнула ногою дівчина. – А сьогодні урочистий вечір з приводу завершення навчального року. Я що – не піду на нього?!

*дорахи - породження темряви, що інколи прориваються до цього світу