Глава 3. Не спиться ж декому!

Активувавши артефакт відводу очей, Естері поштовхала в коридор подружку, котра ті самі очі мала привернути на себе – так все ж надійніше навіть з артефактом. На першому поверсі Міелла ледь не ридма розридалась, повисаючи на шиї одного з чергових й ненароком вибиваючи з рук іншого якийсь напій, котрий той не встиг навіть й надпити. Зате встиг вмитись ним, поки її подружка, заламуючи руки плакалась на те, що вона якраз вмитись не може, бо магічна конструкція крана у ванній їхньої кімнати чомусь зіпсувалась.

Цього цілком було достатньо, щоб прошмигнути навіть без додаткових засобів: в Міеллі явно спала талановита акторка! Спокійно діставшись чорного ходу, дівчина пустила у замкову щілину свого улюбленця – жука-рогача. Цей артефакт був маленьким, компактним й скидався на справжнього, якщо надто не додивлятись. Зате міг зняти майже всі магічні замки. В усякому разі там, де їй це було потрібно: замки гуртожитку відчинялись без проблем.

Вислизнувши за двері, Естері не спішила виходити з тіні, в якій переховувалась. Сьогодні мав чергувати сам дьєр ректор, котрий вважав, що оскільки він вимушено обіймає посаду завідуючого кафедрою стихії вогню, то мусить сумлінно виконувати всі обов’язки викладача. А цієї ночі у гуртожитку мав чергувати саме вогневик. Проте, всі знали, що професор віддає перевагу поганяти чай за яким-небудь старовинним фоліантом. Але перевірити не завадило б.

Для цього в неї теж був чудовий артефакт – нічний метелик. Ніхто на нього уваги не звертав, зате Естері бачила все, що бачив він, в маленькому люстерку, налаштованому саме на нього. Впевнившись, що на найближчій до неї території подвір’я нема нікого, дівчина шаснула до заростей шипшини, густо насадженої по периметру студентського містечка.

Мало хто знав, оскільки тут були задіяні закляття вищого порядку, що це щільне колюче насадження мало деякі проріхи, котрі навіть сильні маги могли не додивитись. Та й Естері їх не помітила б, якби не її артефакт-багатоніжка – мила така сколопендра-шпигунка, котру вона пустила туди просто з цікавості, а вона взяла й знайшла охоронну систему, що подекуди маскувалась під шипшину. Ну, а далі в дівчині вже заграла професійна цікавість, й вона полізла туди однієї ночі з усім набором відмичок, котрими напхала свого жука-рогача.

За годину копирсань вдалось знайти прохід, замаскований під кущ, й розімкнути захисний ланцюжок. Щоправда, довелось швидко звідти тікати, оскільки спрацювала сигналізація, котру вона проґавила, й маскуватись під дерево – добре, що маскуючий артефакт був повністю зарядженим на той момент. Тільки їй було недобре стирчати дві години посеред двору, поки охорона намагалась відшукати злодія. Дякувати, її ілюзії розпізнати поки ніхто не зміг. Ще б створити артефакт, котрий під час руху її ховав повністю – взагалі б скількох проблем оминути вдалось!

Навчена минулим досвідом, Естері тепер все завжди перевіряла на наявність сигналізації. І, як виявилось, її було повно, починаючи з Академії й завершуючи навіть Сутінковим лісом! Ну, з ним також було зрозуміло: зустрічались там пропащі місця, одним з яких був той самий мандрівний туман, з якого можна було й не вибратись.

А ще галявини з квітками-химерами. Поткнешся до квітки, що ще не сформувалась, й отримаєш отруйні опіки. Щоб видивитись зрілість рослини, треба було вміти бачити магічні потоки: у сформованої квітки енергетичний малюнок був довершеним й гармонійним, на відміну від недозрілої. Але відмінності між ними були мінімальними, котрі вирізняли одиниці магів. Естері – вміла! Просто народилась з цими здібностями.

З печерою мінливого Місяця теж були свої складнощі. Кристал, що був їй потрібен для створення артефакту довготривкої ілюзії, зовні був абсолютно ідентичним кристалам паралізуючої дії. Вхопиш не той – тижні два рук відчувати не будеш. Цілителі, звісно, вилікують це, але покарання буде не оминути: оті самі два тижні, котрі мав мучитись з руками, промучаєшся зі шваброю з повною забороною задіювати під час прибирання магію. Тож, видивитись потрібний теж треба було вміти.

Обережно відімкнувши сигналізацію, Естері швидко розімкнула захисний контур, прошмигнула за його межі й замкнула, повернувши сигналізацію на місце. Натягнувши окуляри, що дозволяли чудово бачити у темряві, роззирнулась довкола й, упевнившись, що її втеча залишилась непоміченою, рушила в бік Сутінкового лісу.

Їй навіть не було необхідності підсвічувати шлях – так було видно. Не зовсім, як вдень, але досить чітко. За такі окуляри на чорному ринку Арделла – столиці Таруелла – заплатили б великі гроші. От тільки Естері чудово розуміла: хто здебільшого їх використовував, тому, про це своє вміння не спішила розповідати своєму посереднику, що скуповував її артефакти. Здогадувалась, що декотрі з торговців працювали й на Тіньовий синдикат – осередок злочинності. Тож, доводилось й тут прикидатись дурепою, що знається лиш на побутових артефактах, хоча й досконалих.

Естері перебудувала зір на магічний, й картинка вималювалась просто чарівна: кожна рослина аж буяла енергетичними візерунками! За це вона й любила нічний ліс. Вдень це видовище не було таким яскравим.

На межі Сутінкового лісу вона зупинилась й знов зайнялась сигналізацією й охоронним контуром. Скільки ж часу все це займало! Від’єднай, розімкни, замкни, під’єднай! І все через дурнів, котрі пхались сюди без належної підготовки. Всі проблеми від ідіотів! Якби не дечия самовпевненість, ніхто хоч би ліс не обплутував охоронними закляттями. Добре, хоч їх не змінювали, що значно економило час на зламування.

Хвилин за десять Естері вже бігла лісовою стежиною туди, де частіш за все фіксували появу мандрівного туману, й вона молила, аби він й сьогодні виявив свою постійність. Хоча, мандрівний туман й постійність – поняття несумісні. Та бігати всю ніч лісом, аби виловити його – точно не хотілось.

Дівчина проминула вже кілька місць, де зазвичай цей туман стрічався, але складалось враження, що цього дня все було налаштовано проти неї. А лізти вглиб лісу, котрий було теж відокремлено тільки ще більш потужним контуром через наявність хижаків, не хотілось точно.