Глава 2. Об'ява

Естері ледве дочекалась, поки подружка складе теж нарешті іспит й потягнула її до студентської столової.

– Уявляєш?! – тихо, аби ніхто не почув, прошепотіла тій на вухо, коли вони всілись за незайнятий столик. – Цей тип викладатиме в нас вогняну магію.

– Мене вже просвітили з цього приводу, – жуючи бутерброд, прошамкотіла Міелла.

– І мене призначили саме йому в асистенти, – похмуро додала Естері.

Її подружка ледь не вдавилась від почутого й голосно прокашлялась:

– Ти серйозно?!

– Мені, знаєш, не до жартів, – сьорбнула дівчина сік. – Я сподівалась, що асистуватиму дьєру ректору, а він людина мирна, спокійна, – вона перехопила скептичний погляд подружки й виправилась, – ну, майже спокійна й поміркована. А в цього типа просто на лобі написано: «Ходяча проблема»!

– Це ти в нас – ходяча! – реготнула Міелла. – А він ледь не став лежачою, завдяки тобі!

– От вмієш ти підтримати! – пирхнула Естері.

– З приводу «підтримати» – то це точно до цього новенького викладача, – продовжувала хихотіти подружка. – В нього реакція блискавична: спіймав, підтримав і утримав! – вона раптом потягнулась до магвісника, що стояв на кожному столі кришталевою півсферою, надаючи студентам можливість поцікавитись новинами у перерві між навчанням. – О! Дивись! – тицьнула вона пальцем у проекцію, що виплила з кристала. – Якраз Даларн фер Артор шукає управителя-артефактора у свій маєток. І платню обіцяє шикарну! Ото комусь пощастить.

Естері миттю повернула проекцію об’яви на себе, уважно вичитуючи її. На її переніссі миттю утворились дві борозни, а губи напружено стиснулись, видаючи не менш напружений процес роздумів.

– Не лякай мене, – штурхнула її плечем подружка. – Коли на твоєму обличчі виникає подібний вираз – чекай чогось страшенно незаконного, – пошепки прошипіла вона.

– Мені потрібно це місце, – замислено пробурмотіла Естері. – Кілька місяців праці – і я зможу придбати той будиночок.

– Дай подумати, чому він не обере тебе, – відставила в бік склянку з соком Міелла. – Ліцензії артефактора в тебе нема. Досвіду роботи, котрий там вимагається, також – нуль, як і рекомендацій. А, головне, – вона переможно склала на грудях руки, – ти – не чоловік!

– Ти забула найголовніше, – скривилась Естері, – після нашої сьогоднішньої сутички він мене навіть з отим всім, що ти перерахувала, не винайняв би.

Подумки лиш додала: що як він дізнається про ще одну причину, то він не просто її на роботу не візьме – він її вдавить! Але, по щастю, ця причина з нею в нього поки не асоціювалась.

– Саме так, подружко! – помахом руки Міелла прибрала проекцію місцевих новин. – Тому, просто доїдай, поки ми не спізнились на наступний іспит.

Та ідея заробітку так захопила дівчину, що вона ледь не прогоріла на іспиті з артефакторики. Ні, вона його не завалила у сенсі – не склала. Вона його мало на «відмінно» не склала, так розізлившись на ту зверхню фразу фер Артора про неспроможність жінок до серйозних наук. Лиш, коли побачила, як округлились очі викладача на її відповіді, згадала, що з цим предметом вона в дуже напружених стосунках, й почала заїкатись. Та це не завадило професору все ж схвально похитати головою й вичавити з себе: «Можете, коли захочете».

Естері вискочила з аудиторії, сердито зблискуючи очима. Її ніздрі роздувались так, що здавалось з них зараз вирветься, якщо не вогонь, то клуби пари точно.

– Що?! – злякано глипнула на неї Міелла. – Відправив перескладати?!

– Гірше! – пирхнула Естері, тягнучи за собою подружку далі від інших студентів.

– Відрахували?! – аж захрипла та.

– Поставили «добре», – буркнула дівчина. – Мало на «відмінно» не витягла.

– Оце тебе понесло, – аж присвиснула подружка. – Невже той красунчик так зачепив? – хитренько примружила вона очі.

– Який красунчик?! – рикнула на неї Естері. – Мені начхати на його фізіономію!

– Ну, це ти загнула, – криво осміхнулась Міелла. – На таку фізіономію чхати точно не захочеться. А які в нього очі! – мрійливо закотила вона свої. – Як серпневе небо вночі під час зорепаду.

– Тобі закохуватись – що з того неба зіркою падати, – смішливо поморщила носа Естері, згадуючи всі захоплення подружки. – Ти хіба тільки ректора оминула.

– Навіщо мені дьєр ректор, коли існує його молода копія – Ліелл фер Деймар! – сміхотнула Міелла, згадуючи їхнього одногрупника – сина ректора.

– Як же пощастило дьєру ректору, що в нього син, а не донька, – насмішкувато похитала головою Естері. – А то, бідолашний, не знав би як скараскатись твоєї надуваги до його вченої персони.

– Він – одружений, – невдоволено скривилась Міелла. – А мені потрібен вільний. Бо татусь почав натякати, що час мені нареченого шукати. А я не хочу повертатись до нашого провінційного містечка! Мені там затісно!

– От і забирай собі цього Даларна фер Артора, – розпливлась єхидним осміхом Естері.

– Ні-ні-ні! – замахала руками її подружка. – Між вами аж палахкотить, а я не хочу виявитись побічним продуктом горіння.

– Не вигадуй! – сердито осікла її Естері. – Де він – де я. Син герцога й безрідна сирота. Тільки королівський двір посмішити.

– Ой, та прошу! Королівський двір! – перекривила вона її. – Його татусь сам, наскільки мені відомо, одружився з безрідною.

– Не з безрідною, – уточнила Естері, – а з неродовитою. А це – різні речі. До того ж, ці неродовиті – здебільшого вчені, що своїм умом вибороли титул.

– В тебе є всі шанси отримати його так само, якщо не будеш свій розум приховувати.

– Отримаю! – кивнула дівчина. – Але трохи згодом.