Розділ 19

- Трохи залишимося ще на банкет, потім тікаємо звідси, - бос забирає мене і веде.

- Як скажете, - покірно киваю.

Яке ж полегшення!

Між родичами і Всеволодом, мій вибір очевидний. У перший день нашої зустрічі не змогла б таке сказати. Та й у другій, і в третій... треба пригадати, коли я раптом вирішила йому довіряти.

Пам'ятаю, як збиралася грати за своїми тільки правилами. А потім закрутилося все. Незвичайний вихованець господаря відразу підкорив моє сердечко. Наші вечері, спільна робота. Слова підтримки, жарти. Легкі дотики.

Те, як довше потрібного затримується на мені його погляд, і на глибині сіро-зелених очей бачиться, що цей чоловік мене не образить.

Ось і поцілунок ще додався…

Ми хоч субординацію ще повністю не втратили?

- Всеволоде Яновичу, а що вам мій дядько казав?

- О, я почув багато приємного, - хмикає бос.

- Справді?

- У переносному сенсі, звісно. Дядько злий. Його давно потрібно було поставити на місце.

- І що говорив про мене?

- Випитував, як довго ми знайомі? Намагався з'ясувати, наскільки злила його вірна і незамінна племінниця. Не переймайся. Я сказав, що все злито вщент.

- Ах! - за серце хапаюся. - Ви смерті моєї хочете?

- Ні, не смерті. Один танець з тобою. Гуляти, так гуляти!

Гей-гей, хтось розійшовся тут. Босові більше не наливайте!

Всеволод відводить мене в інший зал. Тут інша музика. Більш ритмічний джаз. І столи з високими стільцями розставлені рядами по колу. Займаємо місця на протилежному кінці від моїх родичів. Але це не врятувало від набридливої однокурсниці.

Світлана з нами. Прискакала на високих підборах.

- Подумала, що сумуєте. Обіцяли в кінці феєрверк з різнокольоровими літерами в небі «БЕТОНІН». І за тим столиком праворуч, - очима показує, - міністр з економіки з дружиною. Сево, я можу тебе з ними звести.

- Мабуть, не сьогодні. Забув удома перелік питань до міністра, - морщиться бос.

- Ой, жартуєш, - сміється Світлана.

Банкет продовжується. Однокурсниця боса не замовкає. Її декольте ще нижче, кігтиками погладжує руку Севи. Спокушає чоловіка щосили.

Ведучі підкидають у зал вікторину на знання презентації. Швидко подарунки роздають. Вже хто б став не один раз переможцем, то це мій бос. Але Всеволод байдуже поставився. Замість слухати ведучих, нахиляється до мене.

- Чому не їж? Подати щось?

- Дякую, я з'їла салат. Поки немає апетиту.

- Скажи, коли з'явиться.

Світлані він такого не говорить. І чому мені це дуже лестить, звичайній помічниці в супроводі?

Відповіді в собі не шукаю, просто трішки тепліше стає на душі.

Всеволод піднімається.

- Залишу вас ненадовго. Помітив знайомого банкіра, Роберт просив до нього підійти. Я на п'ять хвилин. Олександро, за тобою пильно спостерігаю, - додає для мого заспокоєння.

Така собі, компанія Світлани. П'ять хвилин переживу. Двадцять три роки терпіла Ванессу.

- Олександро, - однокурсниця боса підтягується ближче через стіл. - Ти ж помічниця, я запам'ятала правильно?

- Так, працюю в компанії Стражинських, - з обережністю відповідаю.

- Всеволод зараз один?

Очманіло кліпаю.

Що за допит взагалі, з якого дива?!

- Є у нього хтось? Ми ж посекретничати можемо?

То взагалі мене не помічала, як порожнє місце. А це он, бач, хитро посміхається, підморгує змовницьки.

Ну... з урахуванням, що я зливаю все вщент. Можна і посекретничати.

- Гаразд, слухайте, - посуваюся ближче і я. - У Всеволода Яновича щільний графік з коханками. На кожен день тижня є своя. Через мене записуються, щоб накладок не вийшло. Раз було, приїхали втрьох, я тоді часом промахнулася. Той вирушили отак от групою в спальню.

- Щось не віриться, - Світлана скривилась. - Я чула від спільних знайомих, що Всеволод розлучився з дружиною. Отже, вступав в офіційні стосунки.

- А ви чули, що він дружину бив?

- Як? - очі у жінки перетворюються на блюдця від шоку.

- Частіше прутами, іноді в хід йшли лижні палиці. Ледве вирвалася бідна, навіть залишила у нього улюбленого бегемота. Тепер у маєтку боса живе і кусає домашніх працівників.

- Який жах! - скрикує однокурсниця Севи. - Ти точно не вигадуєш? Більш стриманого і розважливого чоловіка я в житті не знала.

- Пам'ятаєте, він сказав, що я під його пильним спостереженням?

- Звісно, ще так голосно попередив.

Світлана нервово смикає головою в бік, де Всеволод з банкіром спілкується.

- То ось, вирватися не можу. Або на Стражинського працюю, або в'язниця, - якщо що, тут майже правда. - Мене віддали йому на перевиховання. Терплю і прути, і лижі. У в'язниці все-таки гірше годували. А ви пісні вмієте співати для бегемота? Всеволод Янович усіх змушує вчити.

- Ні, не вистачало ще. В голові не вкладається!

Треба додати, що я пожартувала.

Зізнатися, що розіграла, нехай дурепою вважає.

Але я не вимовила більше ні слова. З насолодою пила освіжаючий цитрусовий лимонад.

Всеволод повертається.

- Все добре? Олексо, ти не вставала?

- Ні, босе. Я себе приклеїла до стільця, як ви наказали, - руку притискаю до чола, віддаючи жартівливий рапорт.

- Сево, у тебе серця немає! Як ти ставишся до жінок?!

Світлана схлипує і плескає рукою по столу.

- Треба жорсткіше, чи що? - брови боса високо піднімаються.

- Під суд тебе мало віддати! Все, я наїлася, виникли термінові справи.

І, не прощаючись, залишає наш стіл. Швидко-швидко полетіла на вихід.

П'ю лимонад, вишукану люстру розглядаю…

Та-та-та-ТАМ.

- Олексо, ти не знаєш, чому Світлана змилася та наче образилась? - бос задумливо хмуриться.

- Можу її повернути. Якщо скажете, що вона вам подобається, і наш договір «не зустрічатися» хочете порушити.

Сумління все-таки непокоїть. Хоч і Світлану доброю квіточкою не назвеш.

- Ні, не треба її повертати. Договір у силі. Моя однокурсниця поводилася неналежно нав'язливо. Вже сам розмірковував, як її м'якше позбутися. То що сталося? Хто її образив?