Розділ 18

Презентація надовго затягується. Один виступ Бетоніна зайняв півгодини. Потім ще питання гостей на урочистому заході, та саме тут Всеволод Янович у сторонці не залишається. Багато хто займається бізнесом через помічників і фахівців, прийшли час провести, себе показати, а мій бос, він адже в темі, в усі виробничі питання вникає.

То я вже не знала, куди себе подіти. Стільки питань від боса! На нас вся увага! Мені поцілунок ще треба якось пережити. Але ми і в іншому встигли відзначитись.

- Всеволоде Яновичу, ми запрошуємо вас особисто перевірити процес, - оголошує йому в мікрофон Бетонін, аби той відчепився скоріше.

- Я приїду! - погоджується.

Ох, впевнена, мого боса в школі не любили однокласники. Такі допитливі розумники змушують вчителів викладатися понад програми та затримувати уроки на перервах. За всіма ознаками ботан, але до чого ж привабливий.

- Ні, я думаю, що вони невірно трактують роботизовані процеси за участю ШІ. Я бачив такі, вони по-іншому влаштовані, - ділиться сумнівами бос.

- Можливо, вони хотіли зробити презентацію цікавою…

- З якою метою? - брови підкидає.

Наше обговорення перериває жінка в фіалковій сукні з величезними діамантами у вухах. Вона близько підходить до нашого столика. Спочатку я навіть зраділа, що відволікатиме боса, але потім напружилася.

- Хотіла раніше підійти, але ти так бурхливо брав участь! Відразу згадалось, як ти наставляв викладачів в універі, - жінка сміється.

- Не люблю будь-які неточності, - гордо хмикає Всеволод. - До речі, познайомтеся. Світлана - моя однокурсниця, і так вийшло, що ми в одному напрямку крутимось. Олександра - моя помічниця, працюємо разом.

- Дуже приємно, - ввічливо вимовляю.

- І мені! - підхоплює Світлана, тільки відчуваю, причина інша.

Вона тепер зрозуміла, що супутниця Стражинського всього лише його підлегла. Наш поцілунок, ймовірніше за все, пропустила. Шлях відкритий!

- Всеволоде, ну як ти? Я часто про тебе згадувала, - з придихом додає, і прямо в атаку йде.

Мені не подобається Світлана, нагадує Дарину з офісу. Тільки ця бізнес-леді, сама собі начальниця. Тому впевненіше спокушає, тим паче є спільне студентське минуле.

У них такі розмови починаються, що я відчуваю себе певно зайвою. Світлана згадує минуле, нахвалює боса без кінця. Стою, кошуся на родичів. Спостерігають і вичікують схопити мене. Ванесса взагалі похмуріше чорної хмари. Хоча чого їй засмучуватись, адже отримала все.

- Олександро, візьми, які подобаються закуски. Ти зголодніла, напевно, - несподівано дістається увага.

- Дякую, Всеволоде Яновичу, - беру тарілку, щоб руки зайняти.

Вже дуже тягне жінку в фіалковій сукні прогнати від нас, куди подалі.

- Пробач, залишу тебе ненадовго. Потрібно переговорити ще з потенційними клієнтами, - розтікається в усмішці Світлана.

- Так, розумію, - без спроб утримувати, бос їй киває.

Ми пробачаємо її. Щоправда, вона не зверталася особисто до мене, а тільки до Всеволода. Але я все одно її і пробачаю, і бажаю заблукати серед гостей.

Знаю, так не можна міркувати звичайній помічниці.

Знаю, визнаю провину, і видихаю з полегшенням, коли солодкуваті парфуми Світлани розсіюються слідом за нею. Хоча її кандидатура бездоганно підходить Стражинському.