Розділ 17

Всеволод навіть цілується неймовірно приємно...

Його губи, язик витворяють таке, що у мене відгукується на поцілунок кожна клітинка. Наповзає туман у голові, ноги підкошуються. Навіщо це все? Боже, я забуваюся на мить, яку хочеться розтягнути у нескінченність.

Аби відстрочити зустріч з розлюченою ріднею. І дозволяю собі хоч трошки насолодитись у “відстрочці”.

- Саню, в чому справа?! - гнівний рик дядька Сашка.

Не витримав все-таки. Смикаюсь.

Всеволод охоплює мене зі спини, і відпускати, схоже, не збирається.

Але довго не простоїш так спиною. Мені теж треба контролювати ситуацію. Буде подвійно соромно, якщо мої зганьблять бездоганного Всеволода Яновича. Хоч і він сам уже скомпрометував нас. Роберт потім йому точно не скаже «дякую».

Розвертаюся абияк, моя долонька затиснута в руці начальника. Тепер я бачу своїх турботливих родичів. Щасливими не назвеш їх скривлені обличчя.

- Привіт, - спочатку хоч так.

- Який привіт? Санько, ми шукали тебе! - наїжджає дядько, здуваючись венами на лобі від киплячої люті.

- Втекла, пропала, - підтакує Ванесса, але я бачу, як вона жадібно розглядає моє розкішне вбрання і кусає губи від нерозуміння.

Забрала мої гроші. Як я посміла не приповзти в багнюці з простягнутою рукою. Ще й нахабно з вродливим шатеном розгулюю на банкеті. Така безсовісна Санька.

- У мене були причини піти, - твердо тримаюся, вірніше, спираюся на захист в обличчі боса.

- Годі дурощів! Усі ці причини мене не стосуються. Ти працюєш на мене. Зараз же водій забирає додому!

Дядько навіть спробував вирвати мою руку із залізної хватки Всеволода.

Але не дали.

- Олександре Давидовичу, ви помилились. Олекса моя помічниця і у неї вже є дім. Краще вам відійти з сім'єю, щоб уникнути гучного скандалу, - жорстко попереджає новий бос.

- Що ти сказав, сопляче? - гаркає дядько.

- Ви не маєте жодних прав командувати дорослою племінницею.

- Та я їй... тобі! Ростили змію!!!

Ванесса з її мамою закликають до моєї совісті. Знайшлися правильні! Всіх заглушає мій нервовий дядько. Максим відходить на пару кроків, начебто не з нами. Боягуз нещасний.

- Це ж ти, один зі Стражинських??? Нахабні сопляки з великим статком від діда?

- Вітаю, ви не помилилися, - а Всеволод потішається, тримається дуже впевнено. - Не скажу, що радий зустрічі з тим, хто нам часто намагався палиці в колеса вставляти. Напевно, у світі злодіїв прийнято так.

- Он як заговорив, га! Підступний лис! - дядько вже б і кинувся, дружина на ньому висне.

- Сашко, не чіпай його. Репутація, пам'ятаєш? Бетонін поруч!

- Твою матір, - дядько стискає кулаки. - Тільки через камери зараз не заберу племінницю. Але це ще не кінець! Санько, ти винна нам, і відпрацюєш кожну копійку!

- І мене ще звинувачувала у зраді, а сама цілується з ворогами тут, - підливає олію Ванесса.

Ну ні же. Це минулу Саню вони соромили та залякували. Тепер я легко не піддамся.

- Можете викреслити мене з родичів, якщо хочете. Повертатися не буду. У вас є Макс, його беріть в помічники.

- Відмінна кандидатура, до речі, - приколюється Всеволод.

Дядько Сашко звужує злобно очі.

- Не знаю, чим ти підкупив мою племінницю. Але пошкодуєте обидва, що змовилися проти мене!

- Дядьку, досить нас звинувачувати. Не я зраджувала з чужим нареченим.

- Ах, вона знову! - кричить сестра. - Тільки й чекає забрати назад Максима!

- Ось вже чого не чекаю. Дарую його тобі у повне користування. Як і всі мої речі, які забрати не змогла.

- Ганчір'я твоє нікому не потрібно!

- Дівчатка, вистачить, нас знімають, - просить дружина дядька.

- Саню, готуйся до повернення. Ти мене зрозуміла?! - вимогливо командує грошова глава моєї сім'ї.

- Олександра вже зробила вибір, - відрізає за мене бос.

Тимчасово розходимось. От і поспілкувалися. Фух, так перенервувала і спітніла, що п'ю жадібно цілий стакан води.

Хоч бери і проси Всеволода заново провести процедуру допомоги. Найчудовіші миті сталися за хвилину до нападу родичів…

І тут же обсмикую себе!

Ніяких більше поцілунків! Нехай навіть таких, що у мене і близько не викликали подібних реакцій з Максом. Нарешті про колишнього думаю без жалю. Другий раз збирати себе по частинах з розбитим серцем... просто не витримаю.

Та треба б з'ясувати, навіщо бос мене поцілував? Сподіваюся, він і сам пояснить. А я тоді збрешу, що здогадалася і відразу підігравала.

- Дядько твій той ще цербер, - видає Всеволод після важкого мовчання.

- Він звик нами командувати. А я ж ще його підлеглою в офісі значилась.

- Ну нічого, нехай біситься. Проти твоєї волі, йому тебе не забрати.

- Ви погано знаєте мого дядька, - з побоюванням скоса поглядаю на їхній столик неподалік від нашого. - У нього багато методів для тиску є. Всього звик домагатися, неважливо яким шляхом. Він би мене раніше знайшов, якби не ви.

- То прийшов час у його віці визнавати поразку. Судячи з твоїх розповідей про сім'ю, нічого ти їм не винна, Олександро.

- Вам легко казати, з дитинства не отримували певні установки.

- Я-то? - видає короткий смішок, закидаючи голову. - Олексо, тобі і не снилося, через що ми з братом пройшли, поки отримали для старту необхідну суму від діда. Нам уселялося інше - доведи, на що здатний, що гідний, що не дарма носиш прізвище Стражинських.

- І ви довели, витримали?

Затамувавши подих, чекаю дізнатися хоч щось про минуле Всеволода. Він таємнича людина. Все вже знає про мене. А я про нього лише крихти від балакучої Марини.

- Корпорацію ти бачила, - знизує плечима. - Дід зі скрипом зубів дав нам грошей. Досі бурчить, що ми пустимо по світу його статки без спадкоємців. Старий буркотун, але ми його терпимо, звикли. Бач, новими технологіями хваляться, - різко перемикає увагу на сцену і екран.

Почалася презентація заводу, поки ми тихенько базікали. Всеволод вже весь там. Очі у нього палають цікавістю. Слухає, потім пирхає, що очікував від них більшого. Наводить аргументи складними термінами. Занудствує, як зазвичай.