Розділ 16

Олександра

Всеволод йде в кабінет. А я знову під прицілом. У приймальні запахло образами. Між іншим, зробила за них всю роботу. Ще ніхто навіть “дякую” не сказав. Зате вбивати вже багато бажаючих.

- Ну знову беруть не мене, - гірко тягне Ганна.

- З минулої зарплати купила нову сукню. Вона б чудово підійшла на банкет, - скаржиться Аліса, невдоволено зиркаючи в мій бік.

- У тебе такий смак, що сукня певно для іншого банкету, - обламує її різка Влада. - Та й взагалі, що тут обговорювати. Олександра, вона ж, як всі, саме їй потрібніше, якщо бос призначив.

- Дівчата, мене поставили помічницею із зовнішніх зв'язків. Швидше за все, тільки тому, - кажу на своє виправдання.

- Щось ми не пам'ятаємо, як ходила Лілія, на місці якої сидиш, - хмикає поруч Ганна.

- Та що там взагалі цікавого! - вклинюється Руслан.

- От і дізналися б що!

- Помовчав би, якщо не хочеться.

Обстановка у приймальні стає напружена. Раз їм цікаво, трошки ділюся спостереженнями.

- Там непогано годують. Хоча краще за етикетом їсти мало. Музиканти для фону грають нудну класику. Нікому до тебе немає діла. Але обов'язково потрібно поводити себе бездоганно, з посмішками на камери. Ноги болять у кінці вечора, тримаєшся і чекаєш, коли вдома нарешті наїшся та скинеш ті довбані підбори. Веселого мало, чесно кажучі.

- Звідки знаєш? - чіпляється відразу Аліса.

- Доводилося брати участь на минулій роботі.

- То чого ти мовчала?

- Де була? Кого бачила?

Ой, засипають питаннями. Всього, звісно, не відкриваю з минулого. Прийоми у губернатора мої колеги не переживуть. Розповідаю про презентації, конференції із зарубіжними партнерами та урочисті банкети на честь чергових проектів багатіїв.

- Отже, Страж тебе взяв, як досвідчену, - начебто заспокоюється Аліса. - Трясця, а сукню коли і куди мені вигуляти?

- Пропоную влаштувати наш особистий банкет. На честь завзятих помічників, ось! - пропонує Ганна.

- І як ти собі уявляєш? - повертається до неї Руслан.

- Підемо в ресторан з танцювальною музикою. Замовимо піцу, салати, чогось випити. І будемо гуляти. Ще наших з офісу можна покликати. Навіщо нам Бетонін, ми й самі вміємо святкувати!

Від посиденьок з колегами не відмовлялась, але й прямо не погоджувалася. Бо мій розпорядок днів не належить повністю мені. До того ж, на відкриття Бетоніна ще збиратися.

Сильно хвилюватися почала не відразу. Ближче до поїздки на подію.

У день банкету, бос відправляє готуватися після обідньої перерви. В його маєтку вже чекали на вибір кілька суконь. До них туфлі, аксесуари. Стиліст-візажист з перукарем приїхали. Зайнялися мною міцно. Лише три години потому видихнути дали.

- Подобається тобі, Тіно? - питаю у капібари.

Малятко не висовувалася, поки чула чужі голоси. Зараз зазирнула до мене з мокрою мордочкою. Підходжу погладити, Тіна чхає. На волосся нанесли всякі засоби для фіксації, щоб пасма добре трималися.

Раніше відвідувала банкети скромніше. Це сестра там блищала у вбранні з останніх колекцій відомих дизайнерів. Мені діставалося або те, що вона відносила, і доводилося підшивати, або брючні костюми з тих, що ходила по офісу.

Моя роль була зрозумілою - запам'ятовувати, записувати, прислужувати дядькові помічницею. Роль сестри - себе показати, наречених шукати. Але забрала мого, не допомогли їй бізнес-банкети.

Вперше я виглядаю у дзеркалі так, наче ми помінялися місцями з сестрою. Відчуття дивні, незвичні. Адже посада залишилась такою ж.

На мені вишукана сукня золотистого відтінку шампань. Вона легка, шовкова з ніжним мерехтінням. Приталений верх, широкі бретелі з золотими нитками, спадаюча спідниця з м'якими складками. Здається, для мене це занадто розкішно. Але стиліст з перукарем, а разом з ними і Марина, змусили вибрати саме її. Чорні моделі не підійшли за розміром, а інші не так ефектно виглядали в їхніх очах.

У моїх теж ця сукня перемогла. Та я ж не королева якась, ох.

Завжди моїм завдання було стояти тихо осторонь, не відсвічувати. А зараз я блищу, як на сонці перлина.

- Неймовірно! - лунає глибоким низьким тембром за спиною.

Не повертаюся. Бачу в дзеркалі, як наближається до мене в чорному костюмі Всеволод. Наші очі зустрічаються. І в його... захват, схвалення. Так боялася осуду, але бос поки не хоче лаяти.

- Виглядаєш приголомшливо, Олександро, - вимовляє і торкається подушечками пальців до моїх плечей. - Не замерзнеш?

Все-таки помітив мурашки!

Тільки не від холоду вони.

- Дякую. Добре, що підійде. Ви теж чудово виглядаєте, - червоніючи, відповідаю взаємністю, хоча в моїх очах цей чоловік завжди на висоті.

- І що, навіть будівельний пил не почистимо? - грайливо підкидає брови.

- Ви знову?

Розвертаюся, шукаю. Всеволод сміється. Ото жартівник!

Тіна проводжає нас до виходу. Попискує, так висловлює щиру радість. Щоправда, біля дверей вже пирхає з розумінням, що йдемо і не будемо грати.

У дорозі Всеволод готує мене до заходу.

Чесно зізнаюся, що знаю Бетоніна, слизький тип з великою зарозумілістю. Все-таки мільярдер, по всій країні його заводи. Дядько давно намагається пролізти в його список «обраних». Але Бетонін туди приймає з бездоганною репутацією. Таких, як Стражинських, він ставить на поставки позачергово. А моєму дядькові доводиться чекати, від чого він часто зеленів від злості, проклинаючи Бетоніна і конкурентів.

- Алексо, ти розумієш, що є ймовірність там зустріти знайомих? - пильно вдивляється в моє обличчя, немов шукає відповіді у схованій реакції.

Здригаюсь. Задивилася на глибокі очі грозового неба начальника.

- Розумію... дядько таке б не пропустив.

І це до тремтіння в колінах лякає.

- Послухай, поки ти хворіла, вони не повинні тебе були знайти. Вічно ховатися немає сенсу. До того ж, твій колишній наречений міг запам'ятати номери. Легко пробити і вийти на корпорацію Стражинських.

Пересмикую плечима. Все може бути. Макс адже кричав тоді вслід, що знайде обов'язково.