Розділ 12

Повертаюся у приймальню, прикидаючись, що не помічаю спрямовані на мене чотири пари пильних очей. Займаю своє робоче крісло і тут же ловлю в особистому чаті з Всеволодом перше завдання. Він дає мені імена двох замовників, я повинна на них зібрати інформацію.

Так і знала, що буде витрушувати з мене всі таємниці з минулої роботи. Але з цими дядько ще не працював. Хоча й отримувала завдання з'ясовувати. Виконати буде легко, всі записи копіювала до себе. Паролі змінювала.

- Саню, ти повинна знати, що шеф не любить, коли його відволікають, - Ганна розвертається до мене, наші столи паралельно знаходяться.

- Навіть не думала відволікати, - потискаю плечима.

- Ще він не любить, якщо з ним сперечаються, - додає Аліса.

Треба ж, новина яка!

- І коли підлизуються!

- І коли затримують термінові завдання!

- Навіть через дрібну помилку відправить все переробляти.

- Напевно, так і повинно бути, - не бачу проблеми.

- Просто не потрапляла ще. Іноді наш Страж, - Влада називає, так розумію, колективне прізвисько. - Перетворюється на тирана. Та навіть не кричить, але як зиркне, - відкриває ширше очі, - струмом до п'ят пробиває.

У перші дні з ним пробивало ось так і мене.

Ще пройняло, але по-іншому, коли носив на руках. І коли гладив щоку... аж надто велике хвилювання отримала.

- Дякую, буду мати на увазі.

- Особливо запам'ятай, що шеф суворо дотримується планів. Ти - перша несподіванка, яку ми бачимо своїми очима. Чули, у нього є капібара. Але, чесно кажучи, сумніваємося. Кого-кого, але Всеволода Яновича неможливо уявити з екзотичним вихованцем.

- Тим паче таким, - сміється Ганна.

- Можливо, чутки, - піддакую я.

Ну не зізнаватися ж, що я з його капібарою подружки. Моїм першим завданням було вливатися до них. Тобто, дівчат краще не злити.

- Всеволод Янович у себе? - у приймальню залітає з планшетом струнка брюнетка у стильній сукні кавового кольору і піджачку.

- Я зараз дізнаюся, чи зможе прийняти, - береться за справу Аліса, вона ближче всіх до кабінету, на перепустках і підписах, отже, сидить.

Дівчата насуплюються.

Бо хвилину потому жінка із сяючою посмішкою запливає в кабінет головного, отримуючи на це швидкий дозвіл.

Ще хвилина і гудуть серед колег перешіптування:

- Дарина не заспокоїться, поки не спокусить нашого боса, - стрибає на кріслі схвильовано Аліса.

- Що він у ній знайшов? Я певно не гірше, теж брюнетка, - не приховує бажання Влада.

- Дівчата, вона начальниця фінвідділу, просто зі звітом зайшла.

- Руслане, мовчи, якщо не розумієш, - шикають на хлопця з усіх боків.

- Дарина для нього лише виряджається. Ми бачили, як залицялася на парковці. Зараз як роздягнеться, як застрибне на стіл спокушати, а ти так і будеш сидіти й гадати про звіти за стіною.

- Маячню знову ляпаєте, Янович не такий, - Руслан перетинається зі мною поглядами.

А що я... зітхаю задумливо.

Такий чи не такий?

Мені поки невідомо. Але начальниця відділу Дарина могла б... Поки чекала, ручки потирала в передчутті. Сукню поправляла на грудях. Ой, щось мені не подобається уявляти її на столі у Севи. Знала б, каву туди пролила!

Втім, залишає кабінет фатальна брюнетка із нахабно задоволеним обличчям. Нам нічого не казала, гордо грюкнула дверима.

- Що думаєте? Голосуємо!

Відчуваю, не вперше колеги такі розваги влаштовують.

Аліса запропонувала, і заради цього мене додають в ще один чат. Секретний, лише для помічників Стражинського.

Чи треба розуміти, що прийняли? Ну нехай майже прийняли, от якщо отруять, тоді напевно проясниться.

Відмічаю в голосуванні, що нічого інтимного у шановного боса не відбувалося з Дариною.

Ми з Русланом так вважаємо разом.

Аліса доводить, що на губах фіндиректорки менше залишилося блиску.

Влада з Ганною сумніваються і лаються на спокусливу Дарину останніми словами.

Новий пункт відмінностей. Записую. Тут набагато веселіше, ніж у дядька!

На нараду мене не беруть. Фух, пощастило. Перший день все-таки, бос дає час ще звикнути і освоїтися.

Перед відходом Всеволод затримує на мені глибокий погляд, а на моїх губах тремтить збентежена посмішка. Ніхто не помітив.

І, як не дивно, я навіть чекаю, коли знову викличе на каву. Хоч трошки залишимось вдвох… Він спитає, як мої справи? А я бадьоренько відзвітую за завданням із замовниками. Та й просто видихну після «дружних» колег.

Поки саме бос залишається ближче за всіх тут для мене.

Почесні грамоти в рамочках не встигла всі прочитати. Лише вихопила очима дві - за кращий міський проект і за цінний внесок у нові технології.

Інформацію на Всеволода раніше читала. У нього три вищі освіти. За ними він архітектор, інженер з ІТ-технологій та економіст. Бере участь у різних соціальних програмах для просування бізнесу. Має вдома багато книг. Любить спорт. І що особливо чіпляє жінок... сіроокий красень у розлученні. Отже, знову бажаний холостяк. Можливо, комусь дістанеться…

Ми з Всеволодом вирішили нікому не діставатися. Тож нехай відпочивають спокусливі мисливиці захапати мого боса, принаймні, раніше терміну.

- Привіт, мамо, - наважуюся відповісти, поки є вільний час.

- Доню, не хочу твого привіту без точного місцезнаходження!

- Але ти не хотіла, щоб я приїжджала додому. До Ванесси ніколи не повернуся. І їй самій вже певно не до мене.

- Добре, не повертайся до сестри. Але дядько кожен день тебе шукає і питає! - голосить обурено. - Він просив передати, що дасть тобі кабінет. Підніме зарплату. Тільки до роботи повертайся швидше!

- Мам, я вже працюю.

- Де?

- У фірмі, мене все влаштовує, - у подробиці не вдаюся. - Давно мріяла розпочати нове життя без прислуговування дядькові.

- Ай, як заговорила! І не соромно? Мій брат вже попередив, якщо ти сама не прийдеш, тоді ніякої нам допомоги більше не буде. Хочеш батька теж без роботи залишити?

- Тато досвідчений водій. Його і в інше місце візьмуть.