Розділ 11/1

Офіс будівельної компанії Стражинських виглядає вражаюче. Сучасна будівля зі скляним фасадом, куди біжать на роботу співробітники. Водій під'їжджає на центральне місце. Мабуть, і тут для керівництва зберігають найкращі місця.

- Олексо, не трясися так, - помічає Всеволод, що я розхвилювалася.

- Все добре, зараз зберуся, - повільно видихаю напруження.

- Уяви, що майже нічого не змінювалося. Принаймні, твоя посада, - підморгує з метою підбадьорити.

Заглядаю в сірі очі з грайливими зеленими вкрапленнями повністю впевненого чоловіка. Дещо зміниться все-таки. Мені ж бачити його кожен день! А новий начальник вже певно не дядько.

Та ще й такий привабливий, що битва за його увагу в офісі безсумнівно ведеться.

На прохідній мені відразу видають іменну картку співробітника. Чекали, підготувалися. Тільки бос встигає шепнути, що залишати без дозволу будівлю заборонено. Життя під конвоєм поки залишається. Навіть з карткою не побігаєш тут.

Ну що ж. Працюючи на дядька, моє оточення теж було схвалено. Спробуй лише зустрітися з кимось із давніх знайомих, відразу б доповіли. Дядько жорстко контролював. Боявся шпигунства. Але зі мною він надто не напружувався, коли б мені гуляти. Ванесса - його донька. Максим такий же співробітник, теж перебував під контролем. Батьки і я, ми всі були пов'язані одним ланцюжком.

У ліфт потрапляємо з жінками у вишуканих офісних сукнях і костюмах. Все за дрес-кодом, але при цьому зі смаком і дорого. Вітаються, з обожнюванням задивляються на одного з головних керівників корпорації.

Піднімаємося на передостанній шостий поверх.

- Доброго ранку, Всеволоде Яновичу! - підхоплюються з місць співробітники у великій приймальні.

Серед них три молоді жінки до тридцяти і один хлопець приблизно мого віку, або трохи старше.

- Доброго ранку, - киває бос. - Місце Лілії займе Олександра. Прошу ввести колегу в курс справ і готуватися до наради. Сьогодні відбудеться у великому залі.

Мені показує рукою на стіл, той, що ближче до вікна. Тільки там порожнє місце. Наче на мене зачекалося.

- Ми все покажемо!

- Олександро, раді бачити з нами!

- Дуже чекали!

Ух, які привітні. Назвали свої імена. Дівчата красуні. Хлопець світленький в окулярах, погляд серйозний і розумний.

У дядьковому мурашнику теж не скаржилася. Там зі мною спілкувалися шанобливо, приємно. Але навіть Ванесса, сміючись, підказала, що це вони бояться нас. Тільки тому балачки замовкали, варто було мені увійти в будь-який з кабінетів. Ні, я б не здала. Просто ніхто не ризикував. Якщо родичка власника, отже, краще триматись на відстані.

Зачиняються двері за Всеволодом Яновичем.

Помічники разом з кріслами розвертаються відразу до мене.

- Ти коханка боса? - б'є конкретикою пекуча брюнетка, Влада, з цікавістю витріщаючись.

- Ні, я не коханка. Прийнята на роботу помічницею, - відповідаю їй рівно.

- Чому на машині нашого Всеволода привезли? - цікавиться руденька, якщо не плутаю, Аліса.

- Кого попало бос не підвозить! - піднімає палець догори третя, круглолиця шатенка з асиметричним каре, Ганна.

- Ну так вийшло... - гублюся від раптового нападу. - Стояла на зупинці, Всеволод Янович повз проїжджав.

- Цікава справа! Повз проїжджав, взяв тебе з вулиці, - не заспокоюється брюнетка.

- Я не з вулиці. У мене є вже досвід роботи в іншій компанії.

- В якій? - від рудої.

- Вона все одно розпалася. Неважливо вже, - терміново викручуюся.

Називати корпорацію дядька мені страшно. Не виключаю, що знайдуться спільні знайомі, і ті через інших швидко донесуть.

- Сашо, ти підозріла, - мружиться руда.

- Ви мене погано знаєте. Потім зрозумієте, я така ж, як і всі.

Нічого собі допит!

Ось ще одна відмінність від роботи на дядька. Там би ніхто не наважився прямо в лоба називати підозрілою. Хоча за очі могли наговорювати всякого. Тут не церемоняться. Вирує конкуренція!

- Дівчата, годі вам. Що про нас подумає Олександра? - заступається єдиний хлопець у приймальні, Руслан.

- Та що ми, влаштувалися сюди з великими труднощами на конкурсній основі, - хмикає шатенка Ганна. - Будемо разом працювати, чого вже. А інші наші колеги з корпорації, от вони заклюють тебе, Сашо, - попереджає.

- У них є дзьоби? - плескаю очима.

Руслан регоче. Аліса надувається, пихкає. Тільки брюнетка вирішує, що треба надати пояснення.

- Розумієш, вони мріяли сюди потрапити. Лізли з дупи, виконували завдання, битва за місце велася жорсткіше, ніж у минулі роки. І раптом всім сказали - дякуємо за участь, вільні. У нас вже є кандидатка. Ну ми чекали на досвідченого запеклого вовка, такого, що реально обійшов би всіх. А отримали тебе, янголятко із загадковими обставинами.

Кхм-кхм...

Знали б вони мої "обставини".

- Дякую за турботу, - розтягую посмішку для хижих дамочок. - Всеволод Янович просив ввести мене в курс справ. Хто перший почне?

Нахабством не страждаю. Але звикла, що в минулому колеги бігли б з усіх ніг допомагати. Знову ж таки, не виключаю, що вислужувалися, з надією, що при дядькові про них замовлю слівце.

- Я допоможу, - піднімається Руслан.

Ніхто з жіночої частини навіть не ворухнувся. Продовжують пильно спостерігати, час від часу відволікаючись на свої монітори. Хлопець все показує, корпоративна пошта у мене вже є.

- Мені подобається в цій програмі працювати, - оцінюю переваги, у дядька версія старіша. - Базу буде зручніше перенести в мої файли. Так можна?

- Взагалі без проблем. Я теж так зробив, - погоджується Руслан. - Ось ще інструкція. Тут все, що входить в обов'язки помічників. Каву готувати вмієш?

- Так, звичайно.

- У нас вистачає, кому готувати каву для боса, - не витримує Аліса.

Неначе я претендую відбирати у них каву і хліб, і взагалі на всі скарби націлилася.

- Ти швидко вчишся, Олександро, - тим часом хвалить Руслан. - Бачите, дівчата, наше янголятко з помітним досвідом. Всеволод Янович знає, кого брати.