Розділ 11

Олександра

Дні до зняття пов'язки і повного відновлення пролітають довго, у важких роздумах і звиканні до життя без родичів. Найбільше тішить проводити час з Тіною. Відволікатися на мої хобі зі складання лабіринтів і карт. Хвилюватись, якщо Всеволод приїжджає додому раніше. Адже тоді ми разом вечеряємо. Але це траплялося нечасто. Та довгі проводжання не повторювались.

Для першого робочого дня на новому місці вибираю чорну спідницю-олівець, під неї блузку ніжного лавандового відтінку. Мені привезли позавчора кілька варіантів одягу для офісу. З косметикою і білизною допомогла Марина. Ми були на зв'язку, поки вона вибирала, і я могла хоча б у чомусь визначитися сама. Під час поїздок до клініки вирватися не виходило. А за територію без дозволу боса не можна.

- Красуня! - заглядає до мене Марина, охає і складає разом долоні. - Все загоїлося та лихо за вітром розсіялось.

- Дякую, Марино. Нехай лихо вітер швидше жене, - посміхаюся, перебуваючи в піднесеному передчутті.

Звісно, нічого не розсіялось. Батьки вимагають повернутися. Дядько розлючений, чекає на мою появу. Навіть Максим дістає, де саме я перебуваю. Але я його ігнорую, підступного зрадника. Тільки Ванесса у страшній образі, писати і дзвонити не намагається. Нещасна жертва лише вона, як завжди.

Перевіряю перед виходом останній раз, як виглядаю.

Навіть краще, ніж до падіння під машину Стражинського!

Дивно, але я посвіжіла, щоки більше не запалі. Очі повернули бадьорий блиск, замість згаслого від частої втоми. Дядько не соромився експлуатувати родичку. Міг завдань надавати на всю ніч, а з ранку ні в якому разі не спізнюватись.

За час роздумів приходили різні пояснення, чому Максим так вчинив. Я ж вибирала роботу в першу чергу. Рвалася показати, що я на щось здатна.

Мама ще постійно нагадувала - не зганьби нас, цінуй шанс, прикладай зусилля на повну. Ну то намагалася. Чекала, що колись підвищать. Мені ж не дали кабінет у перший же день, як сестрі.

Ні, я не виправдовую нареченого. Він міг сказати, що його не влаштовує! Але замість цього прилаштувався до Ванесси. Бо вона продовжувала жити у своє задоволення. Виходить, сама їм дарувала багато вільного часу від мене.

Торкаюся до щоки. Синець і широка смужка подряпини зникли. А у мене досі не вимивається з пам'яті, як дбайливо Всеволод торкався цього місця.

Подушечками пальців ніжно провів. І так пильно вдивлявся мені в очі. Немов у саму душу заглядав.

Ох, злякалася тоді. Він міг відчути, як я затремтіла, покриваючись дрібними мурашками. Здається, не помітив, швидко пішов.

Та-ак, той вечір запам'ятався. Ми ж ще домовилися ні з ким не зустрічатися!

Спускаюся на перший поверх. Іван каже, що Всеволод Янович вже чекає в машині. Прискорююся, вибігаю у двір, де парковка машин.

Сповільнююся, коли бачу боса. У діловому темно-сірому костюмі, з легкої модною неголеністю. Високий, міцний, розкішний чоловік. Він просвердлює всю мене сірими очищами-сканерами. Згинає брову.

- Олександро, лікар заборонив тобі бігати.

- Трошки можна, я поспішала до вас.

- Одного разу ти вже поспішала до мене, - з натяком на посмішку хмикає. - Тепер я поруч, не переймайся. Якщо будеш затримувати, сам піджену.

Всеволод правий. Ми не запізнюємось. Я ж встала раніше. Збиралася, стежила за часом. Але потім здалося, що поїде знову без мене.

- Ви дуже люб'язні, босе, - сідаю в реверансі.

- Тільки в офісі цього не кажи, мене там вважають суворим деспотом, - відчиняє переді мною задні пасажирські двері чорного Майбаха.

- Та ви що! Як таке на вас можна подумати, - пірнаю на місце з хіхіканням.

Вже дещо в моєму ставленні до Всеволода змінилося. Більше не боюся його до гикавки. Як було в перші дні. Але приблизно так і уявляла його вимогливим босом. Думаю, ще справедливим і, можливо, прискіпливим. Далі потім ще розберуся.