Розділ 10

- Тікати не збираюся. Самі знаєте, мені нікуди, - Олекса повертає голову туди-сюди. - Ой, а де Тіна?

Капібара непомітно залишила нас до десерту.

Виходимо з їдальні. Мені залишається, як пристойному господарю, побажати на добраніч гості. Ну може, простежити, щоб обережно піднялася з хворою ногою. Що роблю я?

- Ти хочеш зазирнути ще до Тіни?

- Хочу! - миттєво підбадьорюється дівчина.

- Тоді спирайся на мою руку, разом підемо.

Олександра із захопленням розглядає, як за порадою ветеринара ми облаштували в домі для капібари більш-менш звичні умови. Тіна якраз пірнала в басейні, показала звідти свою мокру мордочку, зробила перекид, і вода розплескалася на плитку і нас.

- Краще відійти, намочишся.

- Нічого, це ж просто вода, - посміхається дівчина, зрозуміло, що не мені. - Стільки соломи у неї в будиночку, - дивується.

- Це ще небагато, днями нову привезуть. Тіна любить у ній зариватися і розкидати по всьому дому.

- Звісно, на таке не кожен господар погодиться.

- Виходить, я з тих не кожних, - пересмикую плечима, претендуючи на особливу оригінальність.

Хоча в курсі вже, що білявка вважає мене занудним. У чомусь так і є, але я не божевільний у сенсі бездоганної чистоти.

Спокійно переступаю через траву і солому, коли попадається під ногами. Знаю, сам би не витримав усе прибирати. Суворий перфекціоніст у мені починається і закінчується в робочому кабінеті. Що вдома, що в офісі - кожна річ потрібна мені на своїх місцях.

- Можна я буду сюди іноді заглядати? - запитує Олександра.

- Тільки не стрибай до Тіни в басейн, - занудне попередження виривається.

І разом з ним нав'язливі думки. В якій вона стрибне білизні? Або взагалі без неї... Купальники їй навряд чи мої люди привозили.

- Та я й не збиралася, - спантеличено віями плескає. - У мене ж пов'язка на нозі.

- Отож я тому, - з розумним виглядом киваю.

- Скажіть, а як скоро приступати мені до роботи?

- Як тільки лікар дозволить, то й відразу. На декретне місце вже нікого не беру. А рук і ніг у моїй приймальні не вистачає.

- Напевно, на вакантне місце були ще бажаючі? - цікавиться далі.

- Авжеж, просилися, ставка у моїх помічників висока. Бажаючих виявилося забагато, тому навіть конкурс проводили.

- І що потім?

- Потім я отримав на дорозі тебе! Сьогодні оголосив, що місце вже зайнято.

Олександра спалахує та збентежено відводить погляд до басейну з капібарою.

- Ох, відчуваю, мене там не полюблять.

- А ти за любов, зазвичай, працюєш?

- Ну ні... Але відносини в колективі теж важливі…

- Бачиш, ти трималася в офісі дядька за відносини. Ну то що? Ніяка любов не допомогла.

Жорстко, але правда нечасто буває приємною.

- Так, Всеволоде. Ви маєте рацію, дуже точно зараз назвали. Більше не збираюся ні з ким зближуватись. Якщо згадувати про кохання, то воно для мене взагалі в минулому. Ніколи не дам собі слабкість на почуття.

- От візьмеш і не даси, - хмикаю.

- Вважаєте, я слабохарактерна? - вже чуються обурені нотки.

- Якщо не стала терпіти приниження, отже, не все втрачено. Хоча краще не загадувати наперед.

- А ви теж не загадуєте? Бо казали, що кохання не важливе.

- То це ж я. Сила волі залізна! Це у дівчат настрій змінюється за погодою, або з вибором нової суконьки.

Тепер вона мружиться підозріло хитренько. Сумнівається, чи що?

- Всеволоде, прошу не ділити нас на залізо і зміну погоди. Хочете навіть домовимось, що у нас точно нікого не з'явиться?

- І навіщо це мені? - піднімаю брови.

- Ну як, ваше залізо, мої дівочі забобони. Взаємопідтримка лише вийде на користь. Якщо вже ми будемо разом працювати, то й простежимо одне за одним, в разі чого. Хоча б на час співпраці.

- Якщо що, я і так не збирався.

- І я! - підтримує Олександра.

- Тіно, ти свідок, - звертаюся до звіра з піднятими вухами з води. - Ми з Олексою більше не витрачаємо час на всякі кохання-зітхання. Є цікавіше справи в житті.

Звучить дивно. Але погодився на дурний договір, бачачи, як запалилися з надією її гарні блакитні очі. Тим паче я зацікавлений вийти на більш довірчі відносини з новою помічницею.

Тільки в роботі! Сево, не забувай!

Після місця проживання капібари, яке займає половину другого поверху, проводжаю Олександру в її спальню. Просто щоб не звалилася зі сходів. Хто її знає, раптом стрибне ще.

- Знаєте, от ви добре вигадали про справи цікавіше. А я стільки всього хотіла, але раніше не могла. Тепер ще доведеться заново вчитися, чим займатись без родичів. Вони навіть професію мені вибрати не дали. Засунули без іспитів на економічний, куди і сестру.

- Перший час буде непросто, звісно. Але ти звертайся, допоможу, чим зможу.

Ми зупиняємося біля дверей у спальню Олександри. Вона не поспішає, і я тут чогось застряг.

- Можна в рахунок майбутнього авансу попросити великі аркуші і олівці з маркерами? - запитує і стискає губи, немов сумнівається, чи варто було.

- Не проблема. Тільки покажеш потім чудові шедеври?

- Ой, краще не треба. Не картини збираюся писати. Я ж не художниця.

- Вмієш заінтригувати, Олександро, - посміхаюсь і піднімаю руку, наближаючись до того, що не раз тягнуло зробити за вечір.

Дівчина застигає, з подивом відкриває ширше очі. Проводжу пальцями по ще помітному сліду падіння на її щоці.

- Перевіряю, як загоюється, - бурмочу, легенько погладжуючи ніжну шкіру.

- Угу, краще, - тоненько відгукується Олекса.

- Мені треба йти!

Різко прибираю руку та швидкими кроками прямую до сходів.

Не обертався, але й грюкання дверима не чув. Падав не я, а божевіллям все-таки заразився.