Розділ 8

- Обережніше, тримайся за мене.

Всеволод швидко встигає піднятися, збоку підхопити мене і погладити за вухом капібару.

- Тіно, це наша гостя Олександра, її мені теж підкинули, - пояснює вихованцеві, як ніби капібара просила подробиць.

От я взагалі не просила!

- Мене не підкидали, - додаю ясності, але не лаюся, боюсь налякати руденьку гарнюню, яка уважно спостерігає за мною.

- Авжеж, усі ви так говорите. Потім вас не виженеш, - вважає інакше господар з важким зітханням. - Несіть сюди корм для голодної дівчинки.

Марина прибігає з повним коритом нарізаних овочів і листям молодої капусти. Іван притягує половинки кукурудзяних качанів і воду.

Капібара знехотя відходить від господаря. Помітно, що прив'язана до нього. Бракує його уваги. Дорогоцінний час у ділового боса суворо за таймером. Тож незабаром мене відправляють до спальні, як тільки Тіна закінчує з їжею.

Марина приносить обід, а я на неї чекала заради іншого. У голові не вкладається, як у такого жорсткого чоловіка, як Всеволод, міг з'явитися настільки екзотичний вихованець.

- Колишня дружина підкинула, - з невдоволенням пирхає Марина. - Я не на малятко Тіну кривлюсь, якщо що. Це все Уляна не могла заспокоїтись і змиритися з розлученням.

- Всеволод сам захотів розлучитися?

- Ну не вона ж! Приїхала на все готове і качала права.

Мене дивує такий поворот. Хто взагалі витримає важкий характер господаря цього маєтку?

Виявляється, колишня дружина просила не розлучатись. Навіть благала. Але щось таке накоїла жахливе, після чого з нею ніхто не хотів розмовляти.

Балакучість Марини мені навіть на руку. Надто не чіпляюсь з розпитуваннями, вона і сама повідала чимало. Найбільше про Уляну. Мабуть, тема з розлученням улюбленого боса не дає спокою домробітниці.

Тепер я в курсі, що Уляна вродлива, хитра, в минулому спортсменка і танцівниця. Їй тридцять один. У сьогоденні власниця фітнес-клубу, до того ж, популярного в місті. Всеволод допоміг їй розкрутитися і квартиру в центрі залишив після розлучення. Але їй мало, чим тільки не шантажувала.

І ось одного разу притягла під ворота хвору капібару. Записку на нашийнику бачив Іван. Справжнє ім'я однорічної дівчинки - Тінабараму, в перший же день скоротили до Тіни, коли викликали ціле зібрання ветеринарів.

Ще там було написано про дитину з грубим натяком. Мовляв, ось спробуй не згубити хоча б тварину, а потім вже збирайся ставати татом.

Точну причину розлучення ніхто не знає, крім Всеволода і, зрозуміло, Уляни.

Капібару збиралися вилікувати і відправити до звіринця. Начебто Всеволод навіть давав завдання підшукати найкраще місце. Та минуло три місяці... у Тіни з'явився великий вольєр на ділянці. В домі кімната з особистим басейном, купа іграшок, гойдалки, кращі засоби для гігієни і щотижневий ветеринар для огляду і допомоги. Регулярно поповнюються запаси сіна і свіжої трави.

- Всеволод Янович під час хвороби Тіни працював з дому. Знаходився весь час біля неї. Можливо, маленька звикла і прийняла його за господаря. Якщо я буду кликати її на ім'я на весь коридор - прийде чи ні, то за настроєм. На голос господаря вона навіть стрибає і бігає. Хоча частіше поводиться дуже повільно.

Марина збирається йти. Прошу не зачиняти поки щільно двері. Тим паче все одно на прослушці. Бос поїхав надовго. На поверсі я одна. 

До речі... а де спальня Всеволода? Замислилася лише зараз. Ні, я не буду про таке питати. Ще подумають, ніби мені цікаво!

Всеволод Янович найзагадковіший чоловік з усіх, кого я коли-небудь знала. У ньому поєднується доброта і занудство. Принципова суворість кидається відразу в очі.

Іноді він жартує, а в інші миті геть непробивний.

Що ще вміло приховує від усіх?..

Краще мені й не знати. Бо надовго тут затримуватись не збираюся.

Заглядаю в телефон. Так і знала, мене вже подали в розшук!

Доведеться виходити на зв'язок.

Ой!

У мою кімнату заглядає капібара.

Спочатку тільки ніс, потім мокренький писок, і ось уже вся з'являється. Струшується і обережно переступає лапками. Вона вся руда, і тільки зверху над ніздрями велика темна мітка. З примруженими очима-оливками так розумно дивиться, немов питає - Санько, і як ти докотилася до всього цього?

- Тіно, хочеш до мене? - плескаю по ліжку.

Ну і нічого, що мокра. Нас обох життя пошарпало добряче. Споріднені душі, можна сказати.

Тіна підходить ближче. Нахиляюся і допомагаю їй видертися до мене. Собака б вже стрибала і виляла хвостом. Капібара просто поруч укладається.

Чудова компанія!

- Будемо дзвонити або поки тільки напишемо?

Тіна з пирханням смикає головою.

- Тоді тільки пишемо. А то я не готова зараз вислуховувати, яку свиню невдячну виростили. Навіть потішитись не можу за колишнього нареченого і сестру.

“Мамо, привіт. Зі мною все гаразд. Я з Тіною живу. Знайшла роботу, не голодую, милостині не прошу. Подзвоню наступного тижня”.

Все, відправляю. Мама передасть іншим. Можливо, за тиждень вони приймуть моє рішення вийти з обов'язкових правил сім'ї. Жити самостійно. Хоча... на що я сподіваюся!