Розділ 7

- У мене є час подумати? - питаю, особливо не сподіваючись.

- Ні, Олександро. Якщо я дам тобі час, тоді ти сама почнеш благати залишитися зі мною. Раптом передумаю і раніше вижену. Пропоную обійтися без цих складнощів.

Уф-ф!

Безсердечна нахаба!

Бісить, але треба наважуватись. На що? Куди? Зв'язуватися зі Стражинським небезпечно.

Але де я так швидко роботу знайду? За що знімати житло? Тим паче ногу підвернула. У найближчий тиждень такий собі робітничок. А Ванесса мої гроші вкрала…

Ох, з усіх боків невдача повзе.

Гордість зачеплена. Та тимчасове укриття не завадить. Нехай навіть під крилом дядькового ворога. І батьки зрозуміють, що безхарактерна донька не пропала без його допомоги.

- Я згодна на місяць, - тихенько бурмочу друге найскладніше в житті рішення.

Першим рішенням було піти і послати всіх. До цього Саня не доставляла проблем.

- На три і не менше, - Всеволод називає незаперечним тоном, пропалюючи сірими очищами.

- Хоча б платити будете?

- Ще здивую тебе зарплатою. Підозрюю, що дядько занадто не балував.

- Але я не просила більше. Він ще мамі давав. І тато у нього працює водієм. Брат збирається в табір…

- Як взагалі жити без дядька Сашка, - зводить руки до стелі. - Ти спробуй, такий шанс з'явився. Чи потрібно тобі переодягнутися?

- Навіщо?

Відразу подумалося, що вже треба до роботи приступати.

Мій план поки заробити першу зарплату, підшукати житло та іншу роботу. Незалежне життя мені конче потрібне. А не нова золота яма з умовами. Чим раніше розпочну, тим швидше зароблю.

- Ми їдемо в клініку, - псує всі плани новий бос. - Сьогодні ще сам тебе відвезу. Завтра за необхідності з Іваном поїдеш.

- Краще мені швидше приступити до робочих обов'язків!

- Олександро, мені потрібна здорова помічниця. МРТ і всі справи, поки тільки це. Швидко відновишся, тоді візьму в офіс.

- Але як же…

- Хапайся! - перебиває.

Не чекає, поки я потягнуся до нього першою. Рішуче підхоплює сильними руками.

Така близькість і дотики чоловіка, сковують і заважають нормально дихати. Ненадовго замовкаю, прислухаюся до рівного стуку його серця. Під пальцями відчувається твердість натренованих м'язів. І все той же терпкий аромат його парфуму або гелю для душу...

Дивно, але ніколи ще я не відчувала себе настільки тендітною. Загнаною в темний куток і захищеною одночасно.

Біля машини струшуюся. Жену геть дурні думки. Можна подумати, мені подобається гуляти на руках у Севи.

Ото ще не вистачало!

Він адже досі не повернув найважливіше.

- А документи мої де? А телефон?

- Багато зайвих думок у світленькій голівоньці, - весело гмикає, закидуючи мене на заднє сидіння.

Нестерпний!

***

Клініка сьогодні інша. Моє прізвище та ім'я засекречені. Викликали, як Ганну Савелко.

Отже, Всеволод не брехав. Він зробить усе, щоб не повертати мене родичам. І, схоже, від такого просто не втекти. Адже він хоче в моєму обличчі отримати зброю проти сильного конкурента.

- Потрібні ще тугі перев'язки. Обробляти садна і мазати великі синці. Легкий струс все-таки є. Ось рецепт на ліки, тимчасово потрібен спокій.

- Лікарю, мені на роботу потрібно негайно! - бадьоренько на стільці підстрибую.

- Не слухайте її, наслідки падіння з дерева, - нахабний Всеволод простягає руку і турботливо погладжує мене по голові. - Моя родичка схильна до всіляких дивацтв. Без нагляду залишати не можна.

- Можу дати направлення до психіатра, - щедро пропонує травматолог.

- Не треба мені! - лякаюсь.

- Випишіть, а ми якось потім, якщо що звернемося, - знову вирішує за мене навпаки.

У фойє клініки Всеволод бере собі ароматну каву, мені дістається стаканчик несмачного чаю на травках. Хоча зрозумілою мовою просила Капучіно!

Краще б взагалі не питав.

- Тиждень без кофеїновмісних напоїв. Олексо, ти чула лікаря?

- Всеволоде, а ви завжди дієте чітко за інструкцією?

- Намагаюся у більшості випадків, - киває, не замислюючись.

- Вибачте, але тоді ви зануда.

- О, це я часто чую на свою адресу. Тож не новина!

Ну нічим його не збентежити. Самозакоханий зануда із замашками всемогутності!

П'ємо далі без балачок вміст наших стаканчиків. Водій приносить пакетик з аптеки. Мені взагалі все одно, що там.

Але не Всеволоду! Звіряє з рецептом кожну упаковку та терміни. Лише в кінці заспокоюється. Перевіряє в телефоні якісь записи. Під ніс чортихається. Здається, через мене кудись спізнюється.

Можна здогадатися, що у містера Бездоганність вкрай рідко збої в планах трапляються.

Раніше рідко, а тепер з'явилась я.

Після клініки ми поспішаємо назад у приватне котеджне селище. Дорогою Сева частіше спілкується з водієм. На мене лише раз обернувся.

- Олександро, скоро повернуть тобі телефон. Тільки не забувай, всі номери прослуховуються.

Як люб'язно!

- Обіцяю, у мене будуть дуже-дуже спекотні розмови, - у помсту дражню з невинною посмішкою.

Щелепа Всеволода знову засмикалась.

На порозі нас зустрічає Іван. Більше не називає мене Господи.

- Всеволоде Яновичу, у нас нова проблема.

Так розумію, що я теж входжу в їх список «проблем».

- Що знову? - похмуро уточнює господар.

- Тіна відмовляється від їжі, сумує. У звіринець її б здати…

- От дідько! Я спізнююся на важливу зустріч, - лається бос. - Вона ж це на зло мені підкинула! Стерво!

Поки не врубаюсь, хто така Тіна. Сподіваюся, не донька? А то як же дочку в звіринець! Ох, співчуваю заздалегідь дівчинці.

Але вже за кілька хвилин Сева дивує, аж до втрати мови.

У вітальні першого поверху, він пересаджує мене на крісло. Просить зберігати спокій.

Ну хто б казав. Де я з ним наберуся спокою?!

- Тіно! Тіно, до мене! - гучним владним голосом кличе.

І тут по сходах щось стрімко спускається, перекидаючись шкереберть через сходинки. Потім встає на задні лапи і потихеньку наближається до господаря. Всеволод опускається навпочіпки.